Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Портрет Доріана Ґрея 📚 - Українською

Читати книгу - "Портрет Доріана Ґрея"

323
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Портрет Доріана Ґрея" автора Оскар Уайлд. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 75
Перейти на сторінку:
красу… Але ні, він не грішитиме більше! Портрет — змінений чи не змінений — стане мовби наочним втіленням його сумління. Треба опиратися спокусі. Він не бачитиметься більше з лордом Генрі — принаймні не слухатиме його невловно-отруйних теорій, які колись у Безіловому садку вперше розворушили в ньому, Доріані, жагу неможливого… Він спокутує свою провину, повернеться до Сібіл Вейн, одружиться з нею і спробує знов її полюбити. Це його обов’язок. Вона ж, бідолашка, настраждалася, мабуть, більше за нього! Він повівся з нею як останній егоїст! Нічого, любов повернеться, і вони з Сібіл знову будуть щасливі. Життя їхнє буде прекрасне й чисте.

Він устав з крісла і заслонив портрет широкою ширмою, мимохіть здригнувшись від погляду на нього.

— Який жах! — пробурмотів він сам до себе і, підійшовши до засклених дверей, розчинив їх навстіж.

Опинившись у садку на траві, він спрагло дихнув на повні груди. Свіже ранкове повітря немовби розігнало усі його похмурі переживання. Тепер Доріан думав лише про Сібіл. Слабке відлуння колишнього кохання бриніло йому в серці, він знов і знов повторював її ім’я. І пташки, що заливалися щебетом у скропленому росою саду, здавалося, оповідали квіткам про неї.

Розділ VIII

Було далеко за полудень, коли Доріан прокинувся. Камердинер його, Віктор, уже кілька разів заходив навшпиньки до спальні довідатись, чи не пробудився молодий господар, дивуючись, чого це він так довго спить. Нарешті продзеленчав Доріанів дзвінок, і Віктор, безгучно ввійшовши у спальню з чашкою чаю та купкою листів на маленькій таці з старовинної севрської порцеляни[44], розсунув оливкові атласні штори з переливчастою блакитною підбивкою, що закривали три високих вікна.

— Сьогодні мсьє добре виспалися, — сказав служник усміхаючись.

— Котра година, Вікторе? — сонно спитав Доріан Ґрей.

— Чверть на другу, мсьє.

Так пізно! Доріан підвівся і, сьорбнувши трохи чаю, взявся до листів. Один з них був від лорда Генрі, принесений служником ще вранці. Доріан повагався хвильку, а потім відклав листа вбік. Інші листи він розпечатував байдуже. Тут було звичайне зібрання візитівок, запрошень на обіди, квитків на приватні виставки, програм добродійних концертів тощо — словом, усе те, що кожного ранку протягом лондонського сезону зливою звалюється на світську молоду людину. Був тут також доволі поважний рахунок за туалетне приладдя з гравійованого срібла у стилі Луї XV — Доріан і досі не наважився послати цей рахунок своїм опікунам: вони були люди вкрай старомодні і ніяк не могли збагнути, що в нашу добу людина потребує лише непотрібних речей. Було тут і кілька пропозицій лихварів із Джермін-стріт, що вельми ґречно висловлювали готовність позичити будь-яку суму на першу ж вимогу і за найскромніших відсотків.

Хвилин через десять Доріан устав і, накинувши розшитий шовком кашеміровий халат, пройшов у ванну, обличковану оніксом. Холодна вода просвіжила його після довгого спання. Про пережите вчора він, здавалося, уже й забув. Раз чи двічі йому, щоправда, спливало на пам’ять неясне відчуття своєї причетності до якоїсь дивної трагедії, але згадувалося це немовби крізь сон.

Одягнувшись після ванни, він пройшов у бібліотеку і сів за круглий столик проти відчиненого вікна, де йому звичайно подавали легкий французький сніданок. День видався чудовий. Тепле повітря було сповнене пряними пахощами. До кімнати влетіла бджола і, бринячи, покружляла над синьою китайською вазою з жовтуватими трояндами, що стояла перед Доріаном. Юнак почувався без міри щасливим.

Раптом його погляд упав на ширму, що заслоняла портрет, і він здригнувся.

— Мсьє, холодно? — запитав, увійшовши, служник, ставлячи на столик яєчню. — Може, я зачиню вікно?

Доріан похитав головою.

— Ні, мені не холодно, — тихцем озвався він.

…Чи то було насправді? Невже портрет таки змінився? Чи то просто його розладнаній уяві привидівся злостивий усміх там, де була усмішка радощів? Бо де ж може намальована картина змінюватись! Це безглуздя! Ото колись буде що розповісти Безілові — та й розсмішити його!

А проте як виразно він усе пам’ятає! Спершу в тьмяних сутінках, а тоді при яскравому вранішньому світлі побачив він складку жорстокості, що скривила уста на портреті. І зараз трохи не з ляком думав про ту хвилину, коли камердинер вийде з кімнати. Він знав, що на самоті неодмінно роздивиться портрет. І це не давало йому спокою.

Коли, подавши каву й цигарки, служник повернувся до дверей, Доріан на превелику силу стримався, щоб не зупинити його. Але зрештою таки покликав його назад, коли той уже причиняв за собою двері. Служник зупинився, чекаючи наказу. Доріан кілька секунд дивився на нього мовчки, а потім сказав, зітхнувши:

— Вікторе, хоч би хто приходив, мене немає вдома.

Служник уклонився й вийшов.

Доріан Ґрей підвівся з-за столу, запалив цигарку і зручно вмостився на розкішних подушках канапи, що стояла якраз напроти ширми. Ширма була старовинна, з позолоченої іспанської шкіри, щедро змальована візерунками в стилі Луї XIV. Доріан зацікавлено приглядався до неї, запитуючи себе, чи доводилось їй коли-небудь раніше приховувати секрет людського життя…

Та чи й треба йому врешті-решт відсувати ширму? Чого б її так і не полишити? Що йому прибуде від знаття? Коли це правда — то воно жахливо. А коли ні, то нічого цим і журитись… А що, як за примхою фатального випадку чиїсь чужі очі підгледять страшну зміну в портреті? Що він робитиме, коли прийде Безіл Голворд і схоче подивитись на свій твір? А Безіл неодмінно захоче… Ні, в усьому цьому треба розібратись і то якнайшвидше. Нема нічого гіршого, ніж ця моторошна непевність!

Вставши, Доріан замкнув обоє дверей. Принаймні він буде сам, коли дивитиметься на вияв своєї ганьби. Тоді відсунув ширму і побачив себе лице в лице.

Так, це було ясно як день: портрет змінився.

Згодом Доріан часто пригадував — і щоразу з немалим подивом, — що в перші хвилини він сприймав портрет із суто дослідницьким інтересом. Неймовірно, щоб така зміна могла відбутися, а проте це був доконаний факт… Невже існує якась потайна спорідненість між його душею і хімічними атомами, що виображуються на полотні у форму й колір? Тобто що через ці атоми проступають на полотні усі порухи душі, її думки і мрії? Чи, може, тут прихована інша, ще страшніша причина?.. Доріан здригнувся, пронизаний жахом. Він одійшов і знову ліг на канапу, не відриваючи нажаханого погляду від портрета.

Втішало тільки одне — що портрет уже дечого навчив його. Завдяки портрету Доріан усвідомив, як несправедливо, як жорстоко він повівся із Сібіл Вейн. Але це ще не пізно виправити.

1 ... 28 29 30 ... 75
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Портрет Доріана Ґрея», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Портрет Доріана Ґрея"