Читати книгу - "Том 12"

Все-таки муситиму хоч на недовгий час приїхати перед зимою до Києва (раніш не можу, бо матиму тут гості), хотілось би так коло 15 сентября ст. ст. з тим, щоб тижнів за два вже десь виїхати. Хтось заміряє виїхати на зиму на Кавказ, але ще з мамою о тім не говорив і боїться певної опозиції, бо мама наслухалась від людей про кавказькі пропасниці і не хоче брати на увагу, що далеко не всі місцевості кавказькі маляричні. Але таки, певне, хтось туди поїде, бо так сам собі зважив і гроші на те матиме (трохи дає татко, а трохи хтось собі заслужив і ще заслужить писанням). Тільки нехай перше хтось приїде до когось та поїдуть до моря, а звідти вже роз’їдуться різно. Так буде? Нехай буде так! Нехай хтось напише, коли і куди міг би хтось до когось приїхати. Хтось когось цілує.

Поклін всій родині.

Хтось

44. ДО І. Я. ФРАНКА

22 серпня 1903 р. Зелений Гай 9—21/VIII 1903, Гадяч, Пол

тавщина], х[утор] Зеленый Гай

Шановний товаришу!

Пробі, дайте мені відповідь на питання про зміни в перекладах, бо видавці не дають жити — їм залежить на тому, щоб не спізнювати ще більше вже й так спізне-ного видання, — а я ж не можу сама без Вас відповісти. Вони вже й так своєю волею хотять викинути з «Історії кожуха» слово «жид», і як не запротестуємо до 20/ѴІІІ ст. ст., то так і випустять в світ се оповідання і «Сам винен» з подібною зміною. Краще не творити таких прецедентів, що «мовчання знак згоди», тому, прошу, скажіть виразно. Будьте здорові

Л. Укр.

45. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

26, 27 вересня 1903 р. Тбілісі 13. IX. 1903. Тифліс

Любая Лілеєнько! Вже я тут. Перед виїздом з Гадяча я отримала твою одкритку, спасибі, вона мене заспокоїла, що ти не навмисне не пишеш мені.

Мені вдалося спинити Кльоню на дорозі так, що він не доїхав до Гадяча, а ждав мене в Одесі, звідки ми вкупі виїхали морем. Я дуже не хотіла, щоб він їхав у Гадяч або в Київ, бо з того могло б вийти багато зайвих прикрощів для нас обох з різних боків. В дорозі ж з Одеси до Тифліса було для мене справді краще, що я їхала не сама, бо чогось на сей раз мені було трудно ходити на пароході, якось голова морочилась од хитання, і вітер зараз кашель викликав, то Кльоня водив мене, знаходив мені захисні місця, і я не потребувала спускатись по трапах інакше, як для їди або на ніч. На кавказьких вокзалах такий скрізь натовп і гармидер, що теж, може, нелегко було

б собі раду дати, бувши втомленою, як я тепер. Ну, та, звісно, конечності мене «везти» не було, бо я ж не раз і гіршою їздила сама, а тепер у мене як поправився настрій, то й енергія здійнялась, і я вже дала б собі раду. Ся подоріж, може, вийшла і на користь для Кльоні, бо хоч і втомила його фізично (перший день на морі йому дуже трудно приходилось), та зате він скоріше заспокоївся морально.

14.ХІ.

Через клопіт шукання хати не могла знайти хвилинки, щоб докінчити листа, і тепер теж спішуся, бо хата все-таки ще не знайдена, се таки тут нелегке завдання.

Тим часом сиджу в гостиниці, але слід би вибратись скоріш, бо воно дорого. Не знаю, нащо Кльоня писав у листах про ті кухні і т. п., бо тепер він і слухати не хоче, щоб я клопоталась сама обідом, а про варіння в кухні нема що й казати. Пристав на те, що вечеряти й снідати будемо разом, а обідати нарізно, бо він вже має десь порядний обід у знайомих, але я туди ходити не хочу, бо прийшлось би знайомитись, а то, здається, неінтересно, та й, може, я десь при хаті знайду обід, щоб не ходити далеко.

Кльоня мені таки не зовсім по правді написав про свою слабість, і то даремне, бо тоді і я і ти відносились би інакше. Діло в тім, що таки головне було напади нервові, один з них навіть у суді трапився, і через їх він і в ліжку лежав по кілька день. А через те, що він про них писати не хотів, то і в листах його було стільки нелогічностів і сперечностів, до того ж він забувався, що писав, а чого не писав, і наслідком того вийшла ота телеграма, де він незвісні факти («душевное состояние») трактував як звісні і де замість короткості телеграфічної вийшла просто різкість. Та тепер уже весь той хаос одійшов в історію, тільки з нього вийшло те, що Кльоня таки дійсно уважніше та обережніше став відноситись до мене, а через те набрався енергії, щоб мені помагати в шуканні хати, в покупках і т. п.

Оце прийшов Кримський, і треба вже з ним їхати місто оглядати. Вій пристав до нас по дорозі від Сочі до Батума (приїхав по моїй телеграмі на пароход з Сочі, де він гостював) і тепер на три дні заїхав у Тифліс, щоб побути зо мною. Завтра він виїздить, то треба сей день пробути з иим. З виданням нашим хто зна, як буде, бо нема грошей, але ще будем якось міркувати.

Постарайся за Щавлика] серед петербуржців, я вже серед інших постаралась, нехай би хоч 50 р. на рік дали.

Ну, Лільчику, бувай здоров. За мене не бійся, я вже «прижилася». Кльоня тобі напише в перший вільний день, а тепер після «прогулу» має силу роботи. Я маюся ліпше на силі й на температурі, але кашель все ще великий, ну, та, може, мине і він. Цілую тебе міцно, моя золотая.

Твоя Леся

46. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

19 листопада 1903 р. Тбілісі