Читати книгу - "Том 6"

Чи думаєш ти Рим перемогти могильною незрушністю такою?

Тобою бувши, я б його сліпила всім блиском генія свого й Еллади, на всіх би сценах я запанувала, всі форуми і портики посіла, моє імення заглушило б гомін імення Цезаря! Оце була б справдешня перемога!

Антей

Всі б казали:

«Яких співців скуповує наш Рим!

Зовсім уже пішла в старці Еллада!»

(Бере в руки Евфрозінин лавровий вінець.) Дивись, Нерісо, сей вінець єдиний здобув я за життя, та він дорожчий від всіх твоїх розхвалених тріумфів.

Коли такі вінці пагробпі будуть, так що ж, нехай скоріше прийде смерть!

(Надіває на голову вінець з гордим спокійним усміхом.)

Н е р і с а

Антею, слухай! Я не можу більше сього терпіти. Так затхнутись можна в могильному повітрі сеї хати.

Ти або я повинні вийти в світ.

Я так тебе кохаю, що пристану на те, щоб славою твоєю жити, але зовсім без слави жить не можу — я еллінка!

Антей

І хочеш добувати в римлян ту славу?

Н ер і с а

У римлян чи в інших — однаково. Мені потрібна слава, як хліб, вода й повітря. Коли ти мені того постачити не можеш,

без чого я не проживу, то мушу сама собі здобути, а вмирати не хочу я, бо я ще молода.

Антей

Та чим же ти здобудеш тую славу?

Н е р і с а

Тим, чим і ти здобув би — власним хистом. Антей

Ти все-таки піти на сцену хочеш?

(Після паузи.)

Ну що ж, Нерісо, я скажу по правді,— коли тебе не марна примха кличе, а муза Терпсіхора, я не смію з богинею змагатись. Може, справді ти можеш відродити для Корінфа святую таємницю Діоніса.

Н ер і с а

О ні, не для Корінфа! Ти не думай!

Мене корінфські оплески не ваблять. Либонь, жива Неріса переважить камінну Терпсіхору в Мецената, як протанцює перед ним сьогодні танець Танагри!

А п т е й

Ти, либонь, маячиш?

Неріса

Ні, я ще не в гарячці.

Антей

Ти ж не можеш

на оргію піти!

Неріса

Чому не можу?

Римлянки ходять скрізь — чому ж би й нам не перейняти в їх того звичаю?

Прийду й скажу: «Мій чоловік недужий, але, щоб не зневажить Мецената, прислав мене, свою жону, в гостину...»

Антей

Ні, ти не підеш!

Неріса

Ти мене замкнеш?

Тоді вже я напевне буду знати, що ти мене перекупив у рабство.

Але й рабипі часом утікають.

Ти пе впевняйся на замки.

Антей

Нерісо!!

Неріса Що, пане мій?

(Пауза.)

Ну то рішай же зараз:

чи ти, чи я.

Антей

Ох, якби мав я силу тебе від серця одірвати геть і кинути, мов гадину отрутну, римлянам тим під поги!

Неріса (з коротким злісним сміхом)

Ти не можеш?

То мусиш покоритись. Може, згодом ти сам мені подякуєш за се.

Бо я не відступлюсь від свого слова,— коли не ти, то я здобуду слави, і то сьогодні. Я доволі ждала.

Антей (після важкого мовчання)

Так, я піду. Мені миліше буде з римлянами, аніж отут з тобою.

Іди. Та оббери ж оте галуззя з своєї голови — невже ж так підеш?

Антей сягає за голову, здіймає лаври, з проймаючим жалем дивиться на їх і мовчки кладе там, де стояла Евфрозіна, коли

квітчала його.

Голос Евфрозіпи

(озивається з глибини дому)

Нерісо! клич Аптея! Йдіть обідать!

Уже готова оргія препишна!

Антей миттю кидається до хвіртки.

Неріса

(доганяючи його)

Куди ж ти? Треба ж переодягтися!

Антей

Пусти мене! Бо прийде Евфрозіна, а я не смію гляиуть їй у вічі.

(Вибігає за хвіртку.)

Евфрозіна (виходить з дверей)

А де ж Антей?

Неріса

На оргію пішов.

Його запрошено до Мецената.

Евфрозіна Якийсь дивний твій жарт.

Неріса

Я не жартую.

Он там лежать зів’ялі хатні лаври,— сьогодні він нам свіжі принесе, здобувши з рук знавців.

(Гордо підвівши голову, йде в хату.)

Евфрозіна (хапаючись за голову)

Невже се правда?!

II

В господі Мецената, нащадка того славутнього Мецената, що жив за Августа. Велика, пишна, прибрана як для оргії світлиця, аркою переділена на дві нерівні частини: у першій, меншій (на передньому плані), поставлено триклініум для господаря Мецената і двох найпочесніших гостей — прокуратора і префекта—і вряджено невисокий прнмост, засланий килимами, для виступів співців, мімів та інших артистів; у другій, більшій (на задньому плані), багато столів, то з ліжками навколо — на грецький лад, то з стільцями — на римський, там сидять і лежать гості різного стану і віку, греки і римляни. Бенкет ще ледве почався і йде якось мляво, видко, що гості мало знайомі межи собою і почуваються ніяково під увагою почесного триклінія чільної частини світлиці. На примості хор панегірист і в — між ними X і л о н — кінчає спів.

Хор панегіристів (співає)

Світло від світла родиться вічно, так і пресвітлий рід Мецената з променя в промінь переливає сяйво своє!

Коли хор скінчив співати, Меценат злегка кивнув головою корифеєві і зробив рукою рух, не то наказуючий, не то запрошуючий, щоб хористи зайняли місця на бенкеті в задній частині світлиці. Хор розміщається поза найдальшими столами в самій глибині. Раби розносять напитки й наїдки, рабині роздають квіти.

Меценат (рухом пальця закликає раба-домоправителя)

Нехай тим часом тут поскачуть міми, а потім ті єгиптянки безкості, що то показують з мечами штуки, але щоб те тривало все недовго: хвилину-дві щоб кожне зоставалось і щоб ніхто не смів виходить двічі.

(До прокуратора і префекта.)

Бо уявіть собі, що й тії мавпи до слави пе байдужі: раз плесніть,

то потім і прогнати з кону трудно.

Тим часом домоправитель, уклонившись, вийшов, і на кону стали з’являтися міми, представляючи коротенькі мімічні фарси без слів, акробатки-єгиптянки з мечами, жонглери і жонглерки з барвистими онуками і т. ін. Гості поплескують їм, часом кидають їм квіти й ласощі. Мало звертаючи на те все уваги, Меценат і двоє

його почесних гостей розмовляють межи собою, Меценат трохи

зниженим голосом,