Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

      Головне – не забути про це з нею знову поговорити. Відкривши дистанційно двері флаєра, я забрався на місце пілота, після чого почав вручну активувати системи флаєра.

       Можна це все було зробити в десяток разів швидше через нейромережу, але мені подобалося ось так, руками, це дозволяло хоч трохи відчути причетність до пілотування, бо управління через нейромережу більше являло собою віртуальну реальність, ніж справжнє пілотування.

       — Диспетчерська, це флаєр “Харт 18Г” реєстраційний номер RK7777RN.- викликав я диспетчерську, летіти повітряними трасами з обмеженням у два махи було кілька годин лише в один бік, а тому я збирався здійснити суборбітальний політ.

        —  Шрайку, це знову ти, - почув я знайомий голос Дінітрія. Він був одним із трьох диспетчерів у Рокесті.

        —  Я, я, знову хочу в столицю-суборбіталку зробити, - відповів я.

           Вперше, коли я летів, Дінітрій прикопався до мене через такий крутий реєстраційний номер і не вірив, що він нам випадково попався. Потім, увечері, він запросив мене випити в бар і завів розмову про допомогу з перевезенням речей у новий будинок.

          Він хотів заощадити та не платити десятку тисяч за перевезення меблів і пропонував мені п'ять тисяч. Так як я встиг прочитати його поверхневі думки, я зрозумів, що хлопець дуже невдало розлучився і тепер змушений переїжджати в малесенький будинок, а пропоновані мені гроші були реально останніми в нього.

          Можна, звичайно, було взяти гроші, але я вирішив допомогти йому і дав на добу флаєр із одним дроїдом-будівельником. Тепер ось він вважає мене своїм найкращим другом і намагається кликати на пиятики.

         І не скажеш йому, що я допоміг просто так. Вже разів десять довелося відмовлятися від зустрічі у барі. Найімовірніше, і зараз почне пропонувати мені відвідати бар.

          — Слухай, Шрайку, я тут днями познайомився з двома дівчатами, — ну ось, почалося, як я й думав.

           —  Дін, не варто, мені відірвуть щось дуже важливе для мене, - зупинив я його.

         —  А, ну так, ти й так живеш з двома красунями, - розчаровано промовив він, - Маршрутний лист я скинув, у тебе хвилинне вікно за три хвилини.

            Хлопець він непоганий, але надто нав'язливий, як я потім дізнався, він розлучився зі своєю дружиною через те, що вона втомилася від нього і тому підмовила подругу переспати з ним.

           А після розлучення був розподіл майна. Оскільки факт зради був задокументований, то поділ відбувся згідно з шлюбним контрактом, і дев'яносто відсотків майна Дінітрія пішло його дружині. Та одразу ж після розлучення продала все майно, що дісталося їй, чим і змусила переїхати хлопця в маленький будиночок у передмісті Рокесті, а сама поїхала до столиці і, за чутками, збирається взагалі залишити Родренон.

          Як завжди, політ на ручному управлінні захоплює душу. Перші пару секунд мені страшно через страх висоти, але варто піднятися хоча б на кілометр, і страх іде, тому що підсвідомість перестає сприймати висоту як небезпеку.

          Давно можна було покопатися у своїй підсвідомості і позбутися страху висоти, але щось мене завжди зупиняло від цього, мабуть, це страх того, що, змінивши в собі хоч щось, я перестану бути самим собою.

        Вихід на орбіту і політ до столиці зайняв лише двадцять п'ять хвилин, після чого я почав зниження і незабаром вліз в транспортний потік столиці, поступово повертаючи в бік школи.

        Так як робочий день почався близько години тому, транспортний потік частково вже встиг розсмоктатися, і за двадцять хвилин я заходив на посадку біля жіночого гуртожитку.

       Ще після входження до повітряного простору столиці я почав намагатися викликати Маарі у зв'язку. Але комунікатор моєї дівчини не відповідав. Я навіть перевірив розклад, і він показував, що сьогодні уроки мають розпочатися лише опівдні, а отже, вона має бути вільною.

      Я почав переживати з цього приводу, надто багато за минулий рік зі мною сталося неприємностей, а тому відразу після посадки попрямував прямо в кімнату Маарі, ввімкнувши відведення очей, щоб мені не заважали охоронці.

      Але в кімнаті Маарі була її сусідка Патма, це мене ще більше напружило. Я вирішив з'ясувати, де ж зараз Маарі. Створивши ментальний канал, я за пару секунд обійшов слабенькі природні ментальні щити дівчини і почав шукати інформацію про Маарі.

        І знайдена інформація мені категорично не сподобалася. Патма сильно заздрила Маарі в тому, що не встигла вона вступити до школи, і вже завела собі найкрутішого хлопця у випускному класі.

        Я від таких новин впав у ступор, але, почавши згадувати нашу минулу тижневу зустріч, я згадав, що Маарі якось винувато на мене дивилася, тоді я вважав, що це через її катання над морем, але тепер ставало зрозумілим, що це не так.

       І я ніяк не повинен був дізнатися про це. Я поклявся для себе не використовувати псіоніку проти близьких мені людей, я б просто не додумався лізти в голову до Маарі.

         Сказати, що таку зраду я прийняв легко, це збрехати. Але й люто розносити все навколо я не збирався. Все-таки я доросла людина і живу друге життя.

        Та й потрібно було знайти Маарі і поговорити з нею відверто. Треба було зрозуміти, чому вона так вчинила зі мною. Ми ж виросли разом, адже ми не раз рятували одне одному життя, ми дуже багато перенесли разом, а тут варто було розслабитися в мирній обстановці, як відразу ж ось такий удар у спину. Адже я мав плани з нею на спільне майбутнє.

          З'ясувавши, що Маарі поїхала на ранкове побачення зі своїм однокласником, я вирішив навідатися туди і з'ясувати все з перших рук. Чи мало що там могла собі нафантазувати Патма.

           Оскільки зараз була сонячна погода, то, на думку Патми, Маарі була разом зі своїм хлопцем на одній з галявин, розташованих навколо озера неподалік центрального корпусу школи.