Читати книгу - "Повернути себе. Том 3, Олександр Шаравар"

          Залишивши будинок гуртожитку, я не став морочитися і одразу ж злетів у повітря за допомогою телекінезу і попрямував до озера. Все також під відводом очей, я швидко дістався до озера і, майже облетівши його по периметру, виявив нарешті Маарі.

          Вона зараз сиділа на покривалі разом із якимсь пацаном і цілувала його. Від побаченого, чесно кажучи, у мене ледь не зірвало дах, читаючі пам’ять сусідки по кімнаті, я думав, вона може нафантазувати собі щось, але побачене все міняло.

         —  Привіт, люба, - сказав я, після того як опустився на траву за кілька метрів від них і відключивши відведення очей. Маарі одразу відірвалася від губ хлопця і схопилася на ноги, почувши мене.

          —  Ти що тут робиш? - доволі агресивно запитала Маарі у мене. - Тебе тут не повинно бути.

           —  Я відповім, - сказав я, насилу контролюючи свій голос, щоб не зірватися, не пацан я все ж таки, - Прийшли наші нейромережі, сьогодні повинні встановити їх були.

          —   Кохана, це хто? - Запитав хлопець, що піднявся з покривала.

          —   До сьогодні я думав, що її хлопець, але, мабуть, вже ні, - в'їдливо промовив я. - А зараз підійди до мене, я повинен подбати про збереження інформації.

           —  Це все не те, що ти подумав, - тільки зараз усвідомивши, що сталося, сказала вона, автоматично зробивши кілька кроків у мій бік.

             — Я багато чого можу пробачити, але не зраду, — сказав я, створюючи ментальний канал і вриваючись у її підсвідомість, як би там не було, вона знає надто багато. Видаляти я нічого не буду, але ось заблокувати я зможу, дякую Дексу, він навчив тому, як це зробити, і зламати блоки зможе лише псіон сильніший за мене, що на цій планеті малоймовірно. Вона все пам'ятатиме, але нічого нікому не зможе повідомити.

          — Гей, відійди від неї,— кинувся до мене з кулаками її так званий хлопець, але не встиг він пройти й метра, як завмер під дією телекінезу.

          — Отже, слухай мене уважно, якщо вона вибрала тебе, то хай так буде, вона вільна людина. Але якщо посмієш нашкодити їй хоч якось, то смерть - це буде те, про що ти мріятимеш. Кожне слово я впечатував у його свідомість та підсвідомість своєю ментальною силою.

         Більше мені було тут робити нічого і я знову активував відведення очей, після чого полетів у бік флаєра. Насправді все було не так уже й погано. Коли я вторгся у свідомість Маарі, то зрозумів, що вона все ще любить мене, але їй захотілося відчути на собі справжнє шкільне життя, ну як же тут обійтися без роману з найкрасивішим хлопцем у школі, та й внутрішньошкільний рейтинг у неї відразу піднявся чи не до небес.

          Зараз вона вважалася такою собі шкільною королевою, а її польоти над морем надали їй ще більше популярності. Як результат, вона зірвалася, вона все ще була звичайним підлітком, і думати про наслідки своїх вчинків вона не навчилася.

           Замість того, щоб посилено вчитися, вона зайнялася незрозуміло чим. Нехай навчиться платити за свої вчинки, хай зрозуміє, до чого вони можуть привести. І якщо вона це зрозуміє, справді зрозуміє, то, можливо, я її пробачу.

          А поки що нехай навчається самостійного життя. Я відправлю їй усі її речі, включаючи нейромережу та спідер, навіть тисяч п'ятдесят підкину на перший час. А далі хай з усім розуміється сама.

      Сівши у флаєр, я відразу попрямував за місто, мені хотілося трохи побути наодинці, а тому вирішив вирушити в Рокесті без суборбітального стрибка. Піднявшись на міжміську трасу дев'яносто шість, я зняв обмежувач швидкості та почав швидкий набір швидкості.

       Вже за хвилину флаєр подолав звуковий бар'єр та продовжив набирати швидкість. Коли вона досягла чотирьох махів, зі мною зв'язався диспетчер дорожньої служби та надіслав штраф на п'ять тисяч за перевищення швидкості. Але я начхати на нього хотів, мені хотілося зробити щось божевільне.

     Не довго думаючи, порушуючи відразу з десяток правил, я направив флаєр ледь не вертикально вгору і, досягнувши низької орбіти, попрямував вниз, одночасно ввімкнувши на повну швидкість движки флаєра.

      На висоті десять кілометрів швидкість досягла конструкційної межі, і весь флаєр аж завібрував від навантаження, ще трохи - він почне розвалюватися, розбиватися я не збирався, а тому відразу став гасити швидкість двигунами і телекінезом одночасно. І здається, у цей момент я зрозумів принцип телекінезу слотів остаточно, я навіть великої витрати псі-енергії не відчув, не більше, ніж при підйомі тонни на кілька секунд.

        — Негайно передати управління чи ми відкриємо вогонь на поразку,— увірвалося в мою свідомість, коли флаєр нарешті спокійно повис на висоті двох кілометрів. Радар показав, що мене оточили два військові флаєри і три винищувачі, що подають позивні збройних сил Родренона.

         — Все, все, прошу не стріляти, я передаю керування, — увімкнув я дистанційне керування флаєра. Великих проблем не повинно бути, але, швидше за все, кілька десятків тисяч штрафу мені світить.

         — Прошу не намагатися перехопити управління, ми прямуємо на військову базу Вандерболт, де й відбуватиметься розслідування інциденту. — Я лише хмикнув, як інцидент. Просто порушення правил повітряного руху.

          Летіли до військової бази ми недовго, хоч швидкість і була дозвуковою, але вже за десять хвилин військові флаєри разом із моїм сіли на посадковий майданчик, а ось винищувачі, зробивши обліт бази, вирушили кудись в інше місце.

          Так, як би я себе не називав дорослим, але гормони дають про себе знати. Мій вчинок був дурний, дуже дурний, але мені після нього значно полегшало. Все ж таки тіло неслабо впливає на свідомість.

          —  Вийти з флаєра з піднятими руками, після чого лягти на пластобетон. - почув я після посадки. Відстебнувши ремінь безпеки, я активував відкриття дверей, після чого з піднятими руками залишив флаєр і відразу ж за метр від нього ліг на пластобетон, завівши руки на потилицю. Мене ще жодного разу не заарештовували.