Книги Українською Мовою » 💙 Еротика » Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман 📚 - Українською

Читати книгу - "Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вітер у моїх руках" автора Христина Лі Герман. Жанр книги: 💙 Еротика / 💛 Романтична еротика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 103
Перейти на сторінку:

    Берні наполегливо ігнорував нашу важливу бесіду. Він виявився зайнятий викликом таксі, і чомусь пихтів від обурення. Образився, що відмовилася прокотитися на його агрегаті для тортур? Навіть втративши здоровий глузд, я б ні за що не сіла на байк. 

    Так я думала раніше. Я багато чого не робила через здоровий глузд. Але чи було воно таким насправді? 

 ***

    В понеділок, я увійшла до лекційної і подивилася на порожній амфітеатр. Ось і почалося. Студентів поки що не спостерігалося. Тому окрилена хвилинним перепочинком перед неминучим, я пройшла до кафедри і спробувала дихати рівніше. 

    — Добрий ранок, мем. 

    — Добрий ранок. 

    — Здрастуйте, фрау. 

    Я різко підняла погляд, і першим біля входу розгледіла Лео. Хлопець кивнув головою в легкому поклоні, а слідом за ним до аудиторії увійшли Кім і Вальтер. Вони привітно посміхнулися і всі разом сіли на перший ряд. 

    — У вас ручка зараз з рук випаде, пані викладач. 

    Лео окинув мене поглядом і затримався на долонях. Він бачив, що я нервую, і явно розумів, що мені не просто. 

    — Ви хоч і апетитно виглядаєте, але ми не плем'я людоїдів, — закінчивши, він посміхнувся, а я отетеріла. 

    — Лео! — Кім ткнула його ліктем, закликаючи до порядку. 

    Та тільки порядок не в стилі Леонарда. По його погляду, я бачила, що він звик поводитися так само з ким завгодно. Висновки напрошувалися самі — від нього теж варто було триматися чимдалі. Спасибі Кім, вона встигла заткнути йому рота до появи основного потоку студентів. 

    Вони якраз почали займати місця, шумно переговорюватися, і вітатися один з одним. Багато хто з цікавістю розглядав нового аспіранта в моєму обличчі. Складалося враження, що я експонат у музеї, або звірятко у зоопарку. Проте я встигла підготуватися, і для першої лекції матеріалу за планом заняття у мене було навіть надто багато. Це теж не добре. Мій викладач по педагогіці одного разу сказав: "Вода в словах викладача — отрута для мізків студентів. Ви маєте бути лаконічні і точні, коли ведете заняття. Найважливішою є здатність викликати в учневі бажання поставити питання. Чим більше цих питань буде, тим успішніше кінцевий результат педагога. Ви викликали інтерес, а значить поставили завдання — знайти відповідь".

    Я відкинула усі дурниці і вирішила робити все так, як тому мене учив Анатолій Борисович. Але не він стояв перед очима, що логічно, адже професорові шістдесят чотири роки. Усе заняття переді мною маячив лінивий котячий погляд. Та так, що іноді я мимоволі ховала свій, щоб не помічати витівок Леонарда. Здавалося хлопцю плювати на все, що я говорила. 

    — Таким чином, розробка протезів за допомогою "3d" принтерів є передовою технологією у вивченні питання лікування опорно-рухового апарату. Нам вдалося створити протез такої міцності, яка дозволить лікувати захворювання хребта і кінцівок без застосування променевої терапії. Звичайно, це тільки перші тестування, але вони вже дають непоганий результат. На екрані видно, — я обернулася до полотна проектора і провела стилусом по планшету, вказуючи на показники приживаності м'яких тканин до протеза. — В майбутньому ми хочемо зробити можливим електронне протезування, спробувавши зв'язати нервові закінчення тканин безпосередньо з протезом. 

    Я дійшла до останнього слайду, і з полегшенням і долею радості помітила інтерес і зосередженість аудиторії. Студенти сиділи мовчки і уважно слухали. 

    Подібна картина надихнула і викликала посмішку на обличчі. 

    — Якщо усіх зацікавила ця тема, я чекаю вас в такому ж складі на наступному факультативі. Спасибі! Хорошого дня! 

    Лекційна, очікувано, вибухнула шумом голосів, а я відчула нову вібрацію стільникового. Дзвонили вже в четверте.

    Щось сталося? Я швидко дістала стільниковий і відповіла: 

    — Слухаю! 

    — Інтерне Шевченко! Зараз же збирайтеся і приїжджайте в госпіталь! 

    Крістіан? 

    Я спохмурніла, а коли розчула в динаміках гул і шум, запитала: 

    — Щось сталося, завідувачу Медок? Моя зміна починається тільки о третій, — я підняла погляд і помітила, що в такій же позі і з телефонами в руках застигли Кім з Вальтером і Лео. 

    — Сталося! Великий обвал на сороковій вулиці, естакада моста накрила проїжджу частину! Негайно виїжджайте, у нас рук бракує! 

    Підкинувши брови, я швидко закинула усі речі в рюкзак і відповіла: 

    — Добре! Вже в дорозі, завідувачу Медок!

    Судячи з того, що читалося на обличчях Кім і хлопців, треба дійсно поспішати. 

    — Кімберлі викликай машину! — я закинула рюкзак за спину і вже вибігла в коридор, коли на плечі лягла рука. 

    — Постій, мон шері. Прокотишся з вітерцем! — не інакше, як віддавши наказ, Леонард кивнув Вальтеру і Кім. 

    З кам'яним виразом на обличчі, я скинула руку хлопця з плечей і приготувалася виказати йому все наболіле, але спинилася. У наш бік бігли Рікардо і Берні. Обидва виглядали перелякано, і навіть збідніли. 

    — По південній гілці не проїхати. Тільки по об'їзду. 

    Берні переглянувся з усіма, а я знову відчула тяжкість руки зухвалого засранця. Цього разу, він передбачив мої маневри і схопився за рюкзак. 

    — Добре! Тоді їдемо через наше шосе, — Лео скомандував, а Рікардо зірвався до сходів першим. 

    — Студенте Кім-Гальяно! — застосувавши найхолодніший тон, я знову залишилася в дурнях. 

    — Люди, мон шері, не чекатимуть, поки ти стоятимеш півтори години в корку довжиною в декілька миль. Поїхали! 

    Кім прокашлялася, але ми з Лео не розірвали зорового контакту. Він дивився пильно і дуже зосереджено. Так, немов, просив йому довіритися. 

    Якщо хлопці такі злякані, значить, ситуація більш ніж серйозна.

    — Гаразд. Поїхали! 

    Цього разу він сам прибрав руку. Прибрав, але я не змогла позбутися відчуття, що відбувалося щось абсолютно непідвладне мені самій. Думати про амурні справи часу не залишилося, але вони й так вилетіли з голови миттєво. Варто було встати на парковці біля чорної громадини, думки покинули мозок негайно. У мені волав тільки страх. Чесно, і без тіні лукавства, я дивилася на байк Леонарда, як на вирок. 

1 ... 28 29 30 ... 103
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вітер у моїх руках, Христина Лі Герман"