Читати книгу - "Маленька, Драч Марія"

Мої думки розповзались, позбувались чіткої структури, я вже не могла зосередитися на чомусь, окрім цих чаруючих очей, красиво висічених губ та чорної щетини, що так неперевершено прикрашала вольове підборіддя. Що я робила? Чому так легко віддавала себе у владу цьому сильному почуттю, яке в мені збудив Габріель? Не знаю. Я просто сліпо йшла за своїми внутрішніми почуттями, переконана, що вони ведуть мене правильним шляхом.

- Такий красивий, - раптом промовила я, встаючи навшпиньки, щоб дотягнутися до бажаних вуст.

Я відчула посмішку на обличчі Габріеля, коли він полонив мене довгим та болісно ніжним поцілунком. Межі, реальність, свідомість – все це поступово почало стиратися, перетворюватись на щось абсолютно неважливе. Була я, був Габріель та більш нічого. Він обійняв мене, підняв та посадив на стіл. Всередині все тремтіло. Острах перемежовувався зі збудженням та бажанням відчувати дотики цього чоловіка якомога довше. Занадто багато різних і сильних емоцій охопили мене, кружляючи голову. Присмак неправильності всієї цієї ситуації спонукав до більш відвертих поцілунків та обіймів. Я розуміла, що між мною й Габріелем простягається неймовірно велика різниця у віці, тому нечасто подібні союзи можуть прожити хоча б декілька років. Але це ніяк не заважало мені приймати гарячий язик та вологі вуста Габріеля, як цілували мене, пестили з такою обережністю, ніби намагались через поцілунок передати всі ті почуття, що своєю потужністю плавили серце в грудях.

- Поліно, солодка дівчинко моя, - одержимо пошепотів Габріель, вкриваючи мою шию гарячими поцілунками.

Я відкинула голову, щоб відкрити доступ до свого горла. Всередині мене все палало й тремтіло, я відчувала себе, немов би п’яною і це розбурхувало мій захват. Я не думала, ані про батька, ані про роботу, ані про всі ті проблеми, які супроводжували мене ще з дитинства. Габріель допомагав мені забутися, відпустити себе та підкоритися почуттям.

Його гарячі руки забралися до мене під футболку. Ці дотики до оголеної шкіри примусили серце пропустити поштовх. Уздовж хребта пройшовся потужний імпульс, від якого перед очима все закружляло та похитнулось.

- Поліно, - продовжував шепотіти Габріель, знов повертаючись до моїх вуст. Я насилу змогла обхопити його широку спину обома руками. Жар чоловічого тіло був відчутний навіть крізь тонку тканину сорочки.

Раптом знову пролунав дзвінок мобільного телефону. Він вже вдруге за цей чудовий ранок примушує повернутися у вир реальності. Це було несправедливо! Але я розуміла, що Габріель з тих людей, які більшу частину свого життя присвячують роботі. Мій батько колись теж був таким. Незважаючи на це, мені дуже не хотілося відпускати Габріеля. Без нього мені одразу ж стає самотньо.

Брудно вилаявшись крізь стиснуті зуби, Габріель все ж таки залишив мене в спокої та підняв слухавку. Я продовжувала сидіти на столі, намагаючись заспокоїти своє важке дихання. Габріель змінився буквально на очах, погляд став серйозним, навіть злим, риси обличчя загострилися і від того ніжного та пристрасного чоловіка, яким він був ще секунду назад, не залишилось навіть сліду.

- Якого біса ти телефонуєш мені? – тон суворий. – Ти з першого разу не розумієш? Чи що? Я сподівався, що в тебе мозок побільше. Припини ревіти, тобі це геть не личить, - голос підвищений через що мені стало якось не по собі. – Чого ти хочеш від мене? Ми вільні люди. Добре, - Габріель завершив розмову й нервово зачесав пальцями своє темне волосся. Він був дуже роздратованим.

- Усе в порядку? – тихо запитала я, зістрибнувши зі столу.

- Було в порядку, доки… Хоча, не має значення. Мені потрібно поїхати на годинку або дві. Я намагатимусь все максимально швидко владнати.

- Так, звісно, - все це мені зовсім не подобалося, але хіба я маю право обмежувати Габріеля? Ми ще не настільки близькі одне одному, щоб вимагати пояснень та висувати ультиматуми.

- Яке ж ти в мене золотце, - Габріель міцно обійняв мене та поцілував у чоло. Я не зовсім зрозуміла, через що так сильно зрадів чоловік, але було приємно знову відчути його дотики. – Може, потрібно щось купити? Шоколадки, цукерки, інші солодощі?

- Ні, дякую, нічого не потрібно.

- Гаразд. У вітальні є телевізор, можеш подивитися, якщо щось знадобиться, телефонуй, - Габріель зняв фартушок, перевірив час на смартфоні, а потім схопив ключі від машини, що лежали на підвіконні й швидко залишив кухню.