Читати книгу - "Час перед свiтанком, Сомерсет Вільям Моем"

Це був котедж, знаний жителями села як Борсуковий, який знаходився біля північних воріт парку.

- О, мій любий, вам було б жахливо незручно.

- Ну, люди, у яких я жив, Керри, хочуть, щоб я пішов.

- Чому?

- Це досить довга історія. Коли я вчора ввечері сплачував свій щотижневий рахунок, я побачив, що у пані Керр щось на думці. Керр тинявся зовні, і я знав, що він підслуховує. Я запитав її, чи не сталося чого-небудь, і вона сказала: «Гаразд, сер, справа в тому, що нам потрібна ваша кімната, тому я повинна попросити вас знайти інше розташування». Спочатку я не міг це зрозуміти; мій повний пансіон був для них знахідкою тепер, коли їх син поїхав, і вони не отримували в допомогу його заробітної платні. Я запитав її, чому вона хоче, щоб я пішов, і вона сказала, що через це занадто багато праці. Я знав, що все це нісенітниця, я майже не доставляю клопоту; і нарешті вона зізналася.

Джим неухильно дивився на Джейн, і на його губах з'явилася їдка посмішка. Повторюючи слова пані Керр, він так добре імітував її широкий сассікський акцент, що, якби ви не знали, як гірко йому було, ви б розсміялися.

- Вона сказала: «Добре, сер, якщо вже говорити правду, то справа йде так. Керр каже, що з нашим Бертом в армії, в гущі бійки, як ви могли б сказати, і, можливо, ми ніколи більше не побачимо бідного хлопчика - ми не хочемо, щоб ви були тут. Це схоже на образу нашого Берта, якщо ви розумієте, що я маю на увазі».

- Я повинна сказати, що розумію її точку зору, - сказала Джейн.

- Помовч, Джейн, - різко сказала пані Хендерсон. - Так, звичайно, ваш батько буде радий, якщо ви будете жити у дядька Елджі. А як ви будете харчуватися?

- Я можу купити їжу у пабі Корнфорда. - Корнфордом називалося село, поруч з яким знаходилася ферма Дженкінса. Джим криво посміхнувся. - Закон не дозволяє їм відмовитися обслужити мене.

Вони закінчили обід у гнітючій тиші. Дора так і не відкрила рота.

Для Джима було полегшенням втекти з нею на прогулянку пізніше вдень. Було тепло і сонячно, і величезні снігові хмари, схожі на білих первісних чудовиськ, гріючись на сонці на поверхні безодні, спочивали в блакитному небі. Після дводенного дощу зелень дубів була глянсовою і блискучою. Дора була тим, кого французи називають journaliere; були дні, коли вона була майже некрасивою, а були й інші, коли вона була прекрасною. На цей раз вона була гарною. Її очі придбали колір неба, а на щоках з'явився теплий рум'янець. Вона ступала по землі з чарівною стрімкістю, як ніби це був бруд під її ногами, і їй потрібно було тільки захотіти, і вона попливла б у повітрі, як відьма на мітлі. Джим ніколи не кохав її з такою пристрасною тугою. Він взяв її за руку. Раптово, на його крайній подив, вона вибухнула дзвінким сміхом.

- Над чим, власне, ви смієтеся?- вигукнув він.

Вона відразу зупинилася і кинула на нього швидкий, допитливий погляд. Її яскраві очі несподівано стали завуальовані.

- Ні над чим; вибачте, це була просто істерика. Всі ці похмурі обличчя за столом.

Він спалахнув від хвилинної досади. Він визнав її нетактовною.

- Не можна було очікувати, що вони будуть дуже веселими. Вони жахливо стривожені.

- Я знаю. Пробачте мене. Я не це мала на увазі. Це було нерозумно. Я вважаю, що це кінець.

- Що ви маєте на увазі під цим?

Він все ще був трохи ображений, але вона обдарувала його чарівною, навіть ніжною посмішкою.

- Любий, майте хоч трохи здорового глузду. Франція переможена. Англія не може продовжувати наодинці.

- Вона буде.

- Вона не може. Який сенс продовжувати безнадійну боротьбу? Хіба ви не хочете миру?

Він опустив виснажені очі.

- Я не хочу, щоб Англія зазнала поразки.

- Тоді чому ви не йдете і не б'єтеся?- холодно сказала вона.

- Дора, - скрикнув він приголомшений. - Ви не збираєтеся повертатися проти мене також?

- Звичайно ні. Тільки я не розумію вашого ставлення. Це здається нелогічним

- Я наважуся сказати, що це не так, - він сумно посміхнувся, - але я нічого не можу з цим вдіяти. Я ненавиджу війну. Я все ще вважаю її злочинною і безглуздою. Але я не хочу, щоб Англія зазнала поразки.

- Англія вже переможена. Що толку закривати очі на очевидні факти? Єдине, що вона може зараз зробити, це укласти з німцями найкращі умови, на які вона здатна. Тоді у нас буде мир на сто років.

- Якого виду мир?

Вона знизала плечима. Вона, здавалося, збиралася щось сказати, але, очевидно, передумала, і деякий час вони йшли мовчки. Раз або два вона скоса поглянула на нього з-під вій.

- Ви сьогодні дуже тихий, - сказала вона нарешті.

- Я нещасний.

- Ви не повинні таким бути, - посміхнулася вона.

- Я б не був таким, якби ви вийшли за мене заміж.

Вона зробила швидкий жест відмови.

- Ні, ні, ні. Я ж казала вам, що це неможливо.

- О, Дора, не кажіть так. Це розбиває мені серце.

- Не будьте таким дурним, - засміялася вона. - Ще ні, я мала на увазі. Ви це знаєте. Поспішати нікуди.

Він зітхнув.

- Іноді я задаюся питанням, чи подобаюсь я вам взагалі.

Вона обдарувала його дражливою посмішкою.

- Невже ви ніколи не дивилася на себе в дзеркало? Я дивилася на вас сьогодні за обідом. Ви дуже красивий.

Вона так рідко робила йому компліменти, що він почервонів.

- У всякому разі, чистокровний арієць, - засміявся він.

Вона взяла його за руку.

- Ви дуже милий, - сказала вона. - Але ви не повинні намагатися мене підганяти. Ви повинні набратися терпіння.

9

Через день або два вони отримали хороші новини. Це було не те, чого найбільше хотілося б пані Хендерсон, але це зміцнило її надію на кращі новини. Дік Маррі подзвонив їй і сказав, що, на його думку, їй буде приємно дізнатися, що він повернувся в Англію живий і здоровий.

- О, я