Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Потопельник у рожевих рукавичках 📚 - Українською

Читати книгу - "Потопельник у рожевих рукавичках"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Потопельник у рожевих рукавичках" автора Андрій Котовський. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 28 29 30 ... 72
Перейти на сторінку:
нападе, а якщо остаточно здурів, то там все ж таки є Ігор і Заєць… Не наближаємося, за ним — але тихо…»

Голомозий звернув у провулок. І ось, коли він наблизився до подвір’я Правденків, назустріч йому, від обійстя фермера, з-під ратиць череди здійнялася курява. Ден гнав кози на пасовисько, бо яким би муторним не виявився день, а тварюки, вони жрать хотят… Найнахабніша коза, треба розуміти, саме тезка Лободи, вирвалася уперед. Денька крикнув на неї, а Кравченко рвонув, ніби хотів ударити скотину межи роги. Сонце світило, сонце сліпило очі, і, невідомо чому, голомозий налетів на великий камінь, що лежав тут завжди, зашпортався, впав, і не піднімався, хоча хлопець уже скочив перед козу, завернув череду назад.

Віталій і Лобода бігли, і бачили, як з-за хвіртки до лежачого вискочили Ігор та Заєць, а за ними — так-так, капітан Зорич, який розхвилювався після дзвінка Деньки, та й пригнався у ці чортові Нижні Боки. Світило сонце.

* * *

Дай, Боже, та саме так, напевне, це була остання нарада Лободи і Зайця у справі потопельника в рожевих рукавичках. Стояли на ґанку. Навіть присісти не хотілося.

— Уяви, я цілком здаю собі справу з цього. З того, що укриття злочину, тобто, імені справжнього злочинця — це кримінальний злочин. Але і далі я впевнена, що з людської точки зору злочином є підставити Ліну і Богдана під розслідування, яке виверне отакенну гору найогиднішого сміття. І поставити на них печатку — дочка й онук вбивці, збоченця… Хоча, знаєш, Зайцю — не знаю, як би виходила з ситуації, якщо той Степан Петрович би лишився неушкодженим, і далі ніс небезпеку. Я тому і казала Віталію, аби тільки не зараз стукав Зоричу, аби дав мені трішки подумати…

— Хоч одне добре. Якби він втратив свідомість, коли гепнувся на камінь, тобто, від травми, все одно б було таке-сяке розслідування. А інсульт — справа житейська, не тому інсульт, що тут упав, а упав, тому що його шляк трафив!

Потоптану важким черевиком руку, Соломія вирішила не замотувати бинтом. Переламів немає, а що болить — так варто поливати водою. Цією особливою, холодною водою «з нашої криниченьки».

Розділ 20

«У Богдасика буде сестричка, це точно, що дівчинка, ультразвукове дослідження вже проводили. Я дуже хотіла б назвати її Соломійкою, але не випадає, бо головній козі ми ім'я не змінимо. Може, назвемо Олександрою, а коли підросте, стане зрозуміло, чи Лесечка вона, чи, може, Саня».

(З листа, який не скоро, але отримає Лобода)

Лист, зрозуміло, надійде не сьогодні. Навіть не через місяць.

Наразі ж, тут, у весняних Нижніх Боках, має завершитися наша історія.

«Швидка» з «великим Батьком» від'їхала геть.

Дарка і Богдан зависали на фермерському подвір'ї коло лошати й міні-пігів, під орудою Чарчихи. Дивно, але тьотя Валя сама свого самогонного натур-продукту не вживала, і що дітей, що сироварню довірити їй можна було цілком.

Лобода і капітан Зорич прискіпливо дивилися одне на одного.

— Я не знаю, що ви маєте на увазі під посадовим злочином, пані Соломіє. Я не розумію, про що йдеться, коли говорите — «хочу штовхнути вас на…»

Не варто втручатися у розслідування, яке, тим більше, практично завершено, хіба документи не оформлено, бо смикають мене і смикають.

Ач, яка ви цікава! Ну, добре, той наркоман, вбивця студентки, поки коротко був на волі, під своїм зіллям ще кілька разів вештався на Рось, до місця злочину. І одного разу чомусь накинувся на незнайомого туриста. Кому про це знати, як не мені. Я був у нього в палаті, він, перед тим, як впасти в кому, й померти через добу від передозу, в стані якого і взяли його другий раз, ненадовго прийшов до тями, зізнався. Рюкзак з речами жертви, Сергія Онищука, в його помешканні.

Напевне, дещо у цій розмові Лободі таки видалося, причулося. Це коли капітан Зорич, сказавши про речовий доказ, що у житлі наркоші, промимрив слово «…буде». І підморгнув?

А один раз — при словах про інший речовий доказ, цю клятущу сокирку до м'яса, взагалі розгнівався, і також відповів якось дивно: «може, він її в Рось закинув! Потрібна вона вам? А зрештою — запитайте в свого… подільника на „козлі“. Бувають люди, що прагнуть якихось символів…»

Про те, що в Степана Петровича глибокий інсульт, лікарі «Швидкої» сказали ще на місці. Йому відібрало мову, спаралізувало, і так, лежачого, під крапельницею, повезли його на Черкаси.

Ліна з кімнати не виходила. Але до неї по черзі навідалися усі, хіба, крім Зайця та капітана Зорича.

Віталій вийшов швидко. Коли по ньому зайшла Лесечка, Соломія на кухні почула схлипування з-за дверей. Та уривки фраз: «чого ж ти відразу, коли тітка померла… Було б знайти, прочитати», і — «Лі, це справжнє щастя!»

Лобода засіла на веранді з планшетом. Погуглила «аутизм». Так, ясно. Ясно, що нічого не ясно.

У одному джерелі — «така дитина не реагує на матір та інших близьких, не хоче доторкань». У іншому, поряд, «симбіотичний зв'язок з матір'ю, дитина-аутист не відпускає її ні на хвилину». Домовилися б спеціалісти між собою, чи що…

Ага… Ось яка інформація добивала Ліну! Аутизм, крім інших причин, може бути пов'язаний з мутацією гена. Ну, а дія «зіпсутого» гена посилюється у випадку інцесту. Отже, якщо той мерзотник не є батьком Ліни, то й інцесту не було! Але ж, стривайте, його сестра написала, що мерзотник не міг зачати дитину. Виходить, що й Богдан не від нього?..

— Усе там огидно, Солю. Я ж також тільки сьогодні правду почула. Той «отець», мало того, що примушував Лінку до усякої гидоти, коли вона малою була, знову поліз до неї, коли вона з Черкас, з універу повернулася. Вимагав, аби народила йому дівчинку. Раз при тім переконував Лі, що вона є його дочкою, то й сам у це вірив. Онучки захтів, для експериментів… Тому потім й бісився, що народився хлопчик. Але вже сумнівався, що зачне природним способом, може, думав, що з роками все ж таки щось йому сталося?

Лесечка тримала Лободу за руку. Говорила тихо, оглядаючись на будинок, бо сиділи вони під шовковицею. Розповіла, що збоченець-науковець залякав дівчину. Якась лікарка, котра ще в дитинстві Ліни приїжджала чи то гіпнотизувати її, чи ні — одного разу зробила укол, і в хатніх умовах провела їй, безвладній, запліднення сім'ям «великого Батька». Що ж, треба розуміти, раз

1 ... 28 29 30 ... 72
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Потопельник у рожевих рукавичках», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Потопельник у рожевих рукавичках"