Читати книгу - "В моїх думках, Ясміна Лав"

— Він же також тобі сподобався. Я бачила, як ти дивилася на цього хлопця.

— Ніяк я не дивилася, тобі здалося.

— Ну-ну, — усміхається дівчина.

— Впевнена, він буде тебе чекати, — підморгує вона.

Я не відповідаю.

Але з'являється бажання все-таки перевірити її слова.

Ідея піти на вечірку вже не здається такою поганою, але як сказати татові?

***

Вдома тихо. Отже, тата ще немає. Він — генеральний директор банку і часто затримується на роботі, я вже до цього звикла.

— Сашенько, доброго дня. Обід майже готовий.

З кухні до мене виходить Марія, наша кухарка.

Марія — хороша, добра жінка років за сорок. 

Вона працює на батька, скільки я себе пам'ятаю. Спочатку жінка була лише моєю нянею, а потім залишилася і займається домом.

Вона замінила мені маму, яка померла при пологах. І я вважаю її частиною моєї сім'ї.

— Привіт, Маріє. Переодягнуся і спущусь.

— Добре, люба, — усміхається жінка.

Своїх дітей у Марії немає. Не те щоб вона не хотіла… Причиною стала якась хвороба. З чоловіком вони розлучилися, і останні шість років вона живе у нашому домі.

Підіймаюся на другий поверх і заходжу у свою кімнату. Приймаю швидко душ, накидаю халат і сушу волосся. Придивляюсь до себе у дзеркалі.

Маленький носик, гарні пухкі губи. Як на мене, занадто великі сині очі, точно, як у моєї мами. 

Бачила на фото… 

Довге русяве волосся збираю у високий хвіст, одягаю простий білий комплект білизни й знову дивлюсь на відображення.

“Ти сподобалася Ярославу… ”, — у голові проносяться слова Ніки.

Чим я могла сподобатися такому хлопцеві?

Фігура як фігура. Так, плоский живіт, довгі ноги, але жодних там форм, що випирають. Груди звичайні, попа... Ну, попа нічого так.

Усміхаюся і натягую піжамні штани та футболку, на якій красується Дональд Дак.

Вигадала собі Ніка.

Чую звук вхідного повідомлення і беру в руки телефон.

“О сьомій чекаю біля універу.”

Ми з Нікою обмінялись номерами перед тим, як розійтись, і, схоже, дівчина вирішила все-таки витягнути мене з дому.

Не відповідаю нічого. Напевно, тому, що вагаюся, йти чи ні.Кладу мобільний на тумбочку біля ліжка і йду обідати.

Марія готує просто божественно, і ще жодного разу я не відмовлялась від їжі.

Ось і зараз наминаю за обидві щоки запечену рибу та овочі на пару. А ще чекають сирники з родзинками на десерт.

Радію, що це не відображається на фігурі.

— Дякую, Маріє. Це було дуже смачно, — усміхаюсь і несу тарілку до посудомийки.

— На здоров'я, рада, що догодила. 

Тато телефонував удень. Сказав, що має поїхати в інше місто у справах. І вдома буде тільки завтра ввечері.

Задумуюсь над словами жінки. 

Якщо тата не буде, то я можу піти на вечірку і не треба просити дозволу. Я ж ненадовго, туди й назад. Хоч подивлюся, як розважаються студенти.

У голові вже складаю план, як піти непомітно з дому. Могла б сказати Марії, що йду і куди. Але якщо її тато спитає… 

Не вміє вона брехати.

Не хочу її підставляти.

***

О шостій тихо пробираюсь на вулицю через задній двір. Марія порається на кухні й не помітить моєї відсутності. А за кілька годин я планую повернутися додому.

За воротами вже чекає автомобіль таксі. Сідаю всередину і видихаю. Не знаю, що зараз заведено одягати на вечірки, але вирішую не виділятися.

Одягаю темні завужені джинси з високою посадкою, які вигідно підкреслюють талію, червоний топ і шкіряну чорну коротку куртку. На ноги взуваю білі снікерси з чорними вставками позаду, на шнурівках.

Волосся залишаю у хвості, лиш кілька локонів випускаю і підкручую.

З макіяжем вирішую не вигадувати. Тому просто підводжу блиском губи та підкреслюю стрілками очі.

Вийшло досить таки непогано, як на мене.

***

Зупиняємось біля університету, і я махаю Ніці. Дівчина швидко підходить і застрибує в машину. Називає водієві адресу і відкидається у кріслі.

На ній коротка сукня м'ятного кольору і чорна косуха. Чорні туфлі на високих підборах і чорна сумочка через плече.