Читати книгу - "В моїх думках, Ясміна Лав"

Волосся широкими локонами спадає по плечах, а очі сяють від тіней з блискітками.

— Думала, що ти вже не прийдеш, — усміхається дівчина, розглядаючи мій образ.

— Я і не збиралася, але вдома стало нудно. Та я ненадовго.

— Ой, тобі так сподобається, що не захочеш йти.

Тільки я щось сумніваюся у цьому, але вирішую змовчати.

Через хвилин двадцять зупиняємося біля чотириповерхового цегляного будинку.

— Це гуртожиток факультету фінансів, — пояснює мені Ніка.

Вже на вулиці чути гуркіт музики, шум голосів і сміх.

Я ще навіть не зайшла всередину, а вже хочу додому. Мнусь з ноги на ногу, поки Ніка не хапає мене за руку та тягне всередину.

Народу стільки, що важко навіть проштовхнутися у коридорах, але зусиллями дівчини ми виходимо на другий поверх. Помічаю декілька молодих людей, яких бачила на лекції, я киваю у відповідь на їхні усмішки.

— Ти що пити будеш? — кричить мені на вухо Ніка.

— Сік.

Дівчина хитає головою, але передає мені склянку з помаранчевим напоєм.

— Веселитеся, дівчатка? — поряд зі столиком з'являється Андрій і відразу підходить впритул до Ніки.

— Так, все супер, — дівчина розпливається в усмішці.

Хлопець щось нашіптує їй на вухо, на що Ніка хіхікає, і я вирішую залишити цих двох наодинці.

Виходжу в коридор і в кінці бачу відчинене вікно. Свіже повітря не завадить.

Зупиняюсь біля нього і роблю ковток терпкого напою, який мені люб'язно запропонувала Ніка.

Фу, ну й гидота.

Кривлюсь і відкладаю склянку на підвіконня.

— Кішечки не п'ють такого? — чую знайомий голос за спиною і повертаю голову.

На мене уважно дивиться Ярослав.

Він одягнений у чорні джинси, сіру футболку і світлі кеди. Одяг вигідно підкреслює гарне, підкачане тіло хлопця, і мої щоки знову заливаються фарбою.

— Не вживаю алкоголь, — відповідаю стримано.

Чому він мене називає кішечкою? Не розумію. Як на мене, це занадто вульгарно.

— І не називай мене так. У мене є ім'я.

— Саша, я пам'ятаю.

— Чудово.

— Чому ти така правильна, Сашо? — підходить ближче хлопець і стає навпроти мене.

Запах його парфумів потрапляє до носа, і я трохи відступаю, впираючись у стіну позаду.

— Мені так подобається, — виходить занадто тихо.

Цей хлопець викликає у мені якісь дивні емоції. Поряд я ніяковію, і постійно відчувається якась напруга. Я боюся сказати щось не те, зробити якусь дурницю.

Він мені точно подобається, і приховувати немає сенсу.

Дивлюсь на Ярослава, який ліниво усміхається, а потім робить крок до мене, виставляючи руки по обидва боки моєї голови. Дивиться просто в очі.

— А мені подобаєшся ти.

Що ? Мені не почулося?

Швидко кліпаю очима, наче хочу прогнати сон, але він не зникає. Отже, я не сплю.

Ярослав так близько, його тіло майже торкається мого, і мені не вистачає повітря. 

Невже він мене поцілує ?

І це буде найкращий перший поцілунок, який лиш можна уявити…

Хлопець нахиляється, і я затамовую подих. Його очі полонять. 

Світло ліхтарів відбивається у зеленій глибині, чим заворожує мене.

Залишається якийсь міліметр між нашими губами, як відчуваю вібрацію мого телефону і різко відскакую у бік.

Марія. Дідько!

Привіт , мої любі .

Запрошую вас зануритися в атмосферу нової історії кохання.

Буду вдячна за ваші коментарі і вподобайки.

А ще хочу попередити що книга може стати платною.)

Сподіваюся, вам буде цікаво .