Читати книгу - "Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
З планшеткою і стосиком паперу, на якому хтось рівним почерком розписав програму корпоратива, стало простіше. Не підглядаючи в текст – він був більше для впевненості, - я з виглядом впевненої відмінниці, здається, таки пристойно привітала з наступаючим Новим роком і геть ляпнула кілька загальних фраз про те, наскільки важливим є трудовий колектив і те, як впливає його дружність на макроекономічні показники…
І якраз на цій бадьорій фразі, збираючись оголосити конкурс, запнулася. В залі було шумно, але я навіть почула, як чоловік, що сидів за одним з найближчих до мене столиків, з підступною посмішкою протягнув, що так, в макроекономічних показниках я таки розбиралась.
Приглядатись не довелося. Я і без всяких уточнень і звернення до списку гостей зрозуміла: там, за цим столиком, сидів Данило Сергійович, мій шеф. Мрія всіх жінок, багатий, красивий, самотній любитель довгоногих блондинок, якому сіра працездатна миша, що зветься Оля, була як кістка у горлі. Я, власне, звикла до того, що шеф від мене не в захваті, але розуміє, що якщо не буде хоч одного працівника, який дійсно працює, то можна просто закривати відділ. А я змирилася з тим, що ця "мрія всіх жінок" мене жахливо дратує!
Але сьогодні в наших стосунках намітилась нова проблема. Я якось занадто гарно вирядилася на рік щура – ну а що, мій рік, можу собі дозволити!
А шеф, судячи по його прискіпливому, але все ж задоволеному погляду, вперше помітив, що в нього в офісі є одна неврахована довгонога блондинка.
Цікаво, якщо я зараз сховаюсь за ялинкою, це буде нормально?
Але одного швидкого погляду було достатньо, щоб зрозуміти: за ялинку мене не пустять. Офіс-менеджер, чи хто вона там, застигла за святковим деревом з таким виглядом, що лишень ножа в руку вкласти, і можна грати достовірного такого маніяка!
Я пробіглась очима по списку конкурсів, сподіваючись знайти такий, що може відволікти гостей, а головне, шефа від моєї персони і дозволить десь сховатись. А там і до прибуття Діда Мороза недалеко, може, втечу якраз…
- А тепер, пані та панове! – все ще дивуючись, як такий манірний сценарій могли видати Снігуроньці, яку від статусу стриптизерки відділяє декілька зайвих сантиметрів спідниці, почала я, - конкурс танцю! Панове, запрошуйте своїх пані, і прошу… - мені довелось озирнутись, щоб виявити, що центр зали і справді порожній, і я ледь стрималась, щоб не ткнути в нього пальцем – але правильні Снігуроньки вказують долонею, та ще й при цьому ласкаво посміхаються. Довелось зобразити!
Чортова Ксюша! Якщо буде така можливість, з'їду від неї негайно, навіть якщо самій доведеться тягти ярмо квартплати! Таки відділюсь від неї! Щоб більше не треба було грати розпусних Снігуроньок для якихось сторонніх фірм.
- А будь-яку даму можна запрошувати? – поцікавились з залу таким собі п'яненьким голосом.
Я звірилась з годинником. Ще ж так рано, і де встигли нализатись?!
- Будь-яку, - кивнула я і знову заглянула за ялинку, та ще й рукою махнула – хай хоч музику яку-небудь ввімкне, я ж поняття не маю, де тут що!
Вона ввімкнула. А я тільки після того зрозуміла, що не прочитала весь текст конкурсу, а вже почала своє "пані та панове". І правила не дочитала, що танці не в парах, а хтось за кимось щось повинен повторювати…
Але гості, здається, були раді, що зваблива Снігуронька не йде шляхом якогось пристаркуватого циркового клоуна і не змушує їх, людей з достатком та, як їм хотілось вірити, достоїнством, водити хороводи навколо величезної, напевне, трьохметрової ялинки, не просить стояти на голові і повторювати рухи за якимись п'яницями, знятими на відео, як, певне, пропонувалось за сценарієм. Ще й музика була обрана чомусь не швидка, і частина гостей вже танцювала. Хтось знайшов собі пару, хтось був у пошуку, і я навіть зраділа, що об'єдную серця, наче той амур. Пристойні от люди, не те що наші, там Вася вже б половину алкоголю в себе влив, а на ранок лише двоє не мали б компромату на себе: то я та шеф.
До речі, про шефа, а куди він дівся? Невже просто привиділось? Повинен же бути на нашому корпоративі, чого б то він тут сидів…
- Снігуронько! – п'яно промурмотав хтось на вухо. – Пішли танцювати!
Я стрімко повернулась.
О, а ось і місцевий аналог Васі.
- Вибачте, але я не приймаю участі.
- А сказали, - напирав місцевий Вася, - що будь-яку даму запросити можна! Я запрошую!
Важезна рука впала мені на плече, наче чоловік не потанцювати кликав, а як мінімум планував загнати в могилу, і величезними успіхами спроба від тієї руки звільнитись не увінчалась. Чоловік напирав, а в мене в голові крутилась лиш одна дуже логічна та правильна думка: втекти б звідси якнайшвидше. Якщо я танцювати піду, то потім від такого галантного кавалера не позбудуся! Добре, якщо до кінця корпоративу. А як і потім причепиться?!
- Снігуронька не може танцювати, - прозвучав прямо в мене над вухом приємний чоловічий голос.
Тверезий. То плюс.
Шефа. То мінус. Великий мінус.
- Ч-чому не може? – затинаючись, поцікавився чоловік. – Сказали ж, будь-яку!
- Та звісно, будь-яку, - розумно підтвердив шеф. – Але лише якщо вона вільна. А вона зайнята.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Снігуронька на замовлення, Альма Лібрем», після закриття браузера.