Читати книгу - "Справа про розкриття злочину століття, Мінович Олександр"

Радянське командування вирішило, що час відступу невідворотно минув. Тепер гітлерівців залишилося тільки добити.

Поки що жоден історик не ставив так питання і не висував такої версії тому, що вона здається абсурдною і неможливою, адже СРСР поніс в перший рік війни дуже великі втрати в живій силі, техніці, втраті території, заводів, сільського господарства тощо.

Так, поніс. Але якщо дивитися стратегічно, то це єдиний правильний розрахунок, зважаючи на великомасштабні цілі більшовицького керівництва та його негребування вершити політику, жертвуючи безжалісно мільйонами людей і не боячись перевернути світ, пролити ріки крові.

Сталін не вперше жертвував мільйонами. Тим більше не було йому важко пожертвувати оборонними спорудами та іншими військовими втратами. Ціль була понад усе. Якби радянські війська першими почали наступ, то цілком логічно стверджувати, що вони понесли б втрати не менші, а то й навіть значно більші ніж ті, які понесли в 1941році. Але результатом наступу не обов'язково була б швидка перемога та блискавичний розгром фашистської Німеччини, яка хоч і була слабше підготовленою до війни, але була достатньо сильною, мала певний досвід війни і оборонялася б на своїй території. За таких умов війна могла б затягтися на роки і тоді ціль Сталіна – Європа , була б нескоро досяжною.

Здавалося б, великі жертви, понесені Радянським Союзом на початку війни говорять на користь тої версії про війну, якої офіційно дотримувався СРСР, тобто версії про віроломний і несподіваний напад гітлерівців. Але те, що на перший погляд, здається неймовірним, виявляється надто простим, якщо дивитися з іншої позиції. Заради того, щоб втягнути Гітлера в війну, заманити його в глиб СРСР на тисячі кілометрів бездоріжжя, в умови осінньої грязюки та непрохідності, в умови суворої російської зими, в умови партизанської війни в тилу, в умови віддаленості німців від своїх ресурсних баз, в умови, за якими, зважаючи на протяжність заглиблення на територію СРСР, Гітлеру потрібно було нести кратні витрати всього, що живило фронт, заради цього Сталін пожертвував Україною , Білорусією та іншими частинами держави, заради цього вкинув і знищив у жерлі війни перші мільйони солдат та мирних жителів, бо саме така страшна жертва одного з найбільших тиранів людства вела до обезкровлення німецької армії та можливості її повного розгрому.

Якщо кремлівське керівництво було впевнено у своїй перевазі напередодні війни, розуміло фактичну і головне потенційну перевагу в кількості і могутності озброєння, в кількості живої сили, то в Москві повинні були розуміти, що всі понесені втрати і витрати, які б великі вони не були, при перемозі над противником будуть повернуті. Зрозуміло, крім мільйонів людей.

Сталінський бізнес-план повністю вдався і був ефективно реалізованим.

05 квітня 1943 року Державний комітет оборони СРСР прийняв постанову "Про трофейний Комітет при ДКО". В арміях створювалися трофейні батальйони, в повітряних арміях – трофейні роти, в фронтових з'єднаннях — трофейні бригади. Ціла армія людей, що займалася трофеями. До 1943 року такої армії ще не було. Європа була тоді далеко. З Європи забирали все, що попаде під руку. Трофейними підрозділами за час війни тільки металобрухту було зібрано 6 мільйонів тонн. Вивозили не тільки метал, а всі цінності.

Маршал Жуков прославився награбованими в Європі вагонами антикваріату, предметів розкоші, культурних та історичних цінностей. Так грабував не тільки Жуков.

Про евакуацію та партизанські загони

Доказом задумів Сталіна та його найближчого оточення є також те, як швидко в 1941році були підготовлені та почали свою роботу партизанські загони, як провадилась евакуація підприємств та кваліфікованих кадрів.

Навіщо в перші дні війни формувати партизанські загони і провадити евакуацію у віддалених від кордонів радянських районах, якщо не збиралися відступати ? Якщо нібито планували нападати та бити ворога на його території ?

Тоді, коли радянському керівництву приписували паніку та повну нездатність управляти процесом війни, оперативно створюються партизанські загони та диверсійні групи.

В кінці 1941року на окупованій території діяло більше двох тисяч партизанських загонів, чисельністю більше 90 тисяч осіб. Така оперативність могла мати місце тільки тоді, коли радянська армія повинна була за планом відступати, глибоко відступати. За 1 день чи кілька тижнів, та ще й нібито в паніці, неможливо спланувати і організувати те, що потім вилилося в масштабний партизанський рух. Партизанів готували в спеціальних школах, що були в багатьох місцях.

В той час, коли мав місце нібито хаотичний відступ та коли радянська армія несла колосальні втрати, в оточення попадали десятки червоних дивізій і нібито, управління армією та державою було втрачено, хтось планомірно і чітко створює партизанські загони, підпільні обкоми, проводиться евакуація, за якою вивозяться в заздалегідь визначені місця заводи, устаткування, кваліфіковані кадри. На схід країни (Урал, Західна Сибір, Поволжя, Казахстан) із західних областей СРСР організовано евакуювались більше десяти мільйонів людей, сотні металургійних, машинобудівних та інших підприємств, в тому числі такі гіганти, як Ворошиловградський, Бежицький, Коломенський паровозобудівні заводи, Краматорський машинобудівний, Харківський турбінний та інші.

Згідно спогадів деяких радянських воєначальників мобілізаційні плани та плани евакуації були готові заздалегідь і задіяні в перші дні війни. Тобто країна готувалася і була готова в перший день війни до глибокого відступу, до глибокої евакуації.

Заводи за планом мали конкретні адреси евакуації і розміщення в віддалених місцях, в тих місцях, куди відступу не передбачалося.

Евакуація з Білорусії та України в перші дні війни провадилась не в Московську, Тульську чи Рязанську область країни. Ці області були заздалегідь визначені в Кремлі такими, що будуть чи можуть бути захоплені противником. Тому евакуація проводилась відразу в більш віддалені райони: на Урал, в Сибір, Середню Азію.

Якби країна готувалась до нападу на Німеччину чи до звичайної оборони, хіба б вона заздалегідь планувала відступ аж до Москви?

Якби відступ радянських військ планувався до рубежів Києва, наприклад, хіба б велася підготовка партизанських та диверсійних груп в районах на схід від Києва?

Радянський уряд підготувався і вивіз частину своїх установ з Москви в тил, де заздалегідь була підготовлена база для уряду та для військового командування. Відомо, що це була не проста база, і вона не могла бути побудована за місяць чи два. Уряд за планом, за розробленим планом до війни, підготувався до евакуації, а керівництво країни було ще до початку війни готове до евакуації, тому що такі дії були частиною задуму, частиною гри в затягнення противника в мишоловку.

Гітлер підійшов майже впритул до Москви. А чи хто-небудь чув про масову евакуацію з територій за Москвою, східніше Москви? Якщо в Кремлі реально відчували небезпеку захоплення німцями Москви, то чому не проводили евакуацію з районів, що лежали на 300 – 500 кілометрів в тилу радянських військ, за Москвою, як це відбувалося в перші дні війни ? Повна евакуація Москви теж не відбулася. Маршал Василевський в своїх спогадах пише (тут і дальше за його книгою "Справа всього життя"), що в Москві працювали на повну потужність заводи. В Москві залишились Сталін та все військове командування. Урядові установи частково переїхали поближче до місця скупчення всього господарства, більшості заводів, якими вони і повинні були керувати, а воєначальники залишилися, бо не збиралися здавати Москву, бо межі відступу були означені як: до Москви і до зими. Це якраз ті рубежі, на яких фашистська армія повинна видохтися та знесилитися, а тоді по ній повинні були вдарити не майже міфічні герої — Клочков з Панфіловим, а крім вже діючих і утримуючих фронт ще десятки резервних армій, озброєних і навчених, як пише маршал Василевський.

Армії ці були краще озброєні, ніж гітлерівці, і їх кількісний склад був значно більшим від гітлерівців. За словами тодішнього начальника Оперативного відділу Генштабу радянських військ С.Штеменка — це були резерви Ставки яких старанно зберігали. От чому Сталін з Жуковим, Василевським та іншими радянськими "зірками" не втікали з Москви. У Гітлера не було ніяких шансів на виграш.

Здавалося, що гітлерівці могли б захопити Москву та взяти в полон керівний склад сталінського військового командування. Це була б повна поразка Радянського Союзу. Здавалося, що залишення військового командування на чолі зі Сталіним в Москві це величезний ризик і величезна небезпека. Але Сталін не боявся такого ризику. Не боявся тому, що не бачив реальної небезпеки. Гітлерівська армія видохлася, а радянська, навпаки накопичила сили і перейшла в атаку. Таку атаку, по всьому фронту, на багато кілометрів, не могли вести ті ж таки Клочков з Панфіловим, а могли тільки добре підготовлені та переважаючі ворога сили, тому, що без значної переваги атакуючих серйозного наступу не відбувається. Наступ на значну відстань може вести тільки та армія, яка має перевагу над противником у декілька разів.

Не було проведено повної евакуації і в Ленінграді. На знаменитому Кіровському заводі, що випускав танки КВ робота не припинялася в умовах блокади. Обладнання цього заводу тільки частково було вивезено в віддалені райони СРСР. Чомусь ніхто не боявся, що цей завод захопить ворог, ніхто в радянському керівництві не вважав небезпечним залишити його в Ленінграді. Коломенський паровозобудівний завод, як уже згадувалось, евакуювали, а Кіровський – ні. Значить і Ленінград радянське керівництво не збиралося здавати. Значить межі відступу і тут були визначені і відступ був проведений і тут за планом.

Ще в 1940 році радянський Генштаб розробив стратегічний план на війну. План корегувався і офіційно залишився в силі до початку війни з Німеччиною. Згідно цього плану, який фактично орієнтував радянські військові сили на війну з Гітлером, передбачалося, що у випадку нападу на СРСР, бойові дії будуть іти в прикордонних районах, після чого будуть перенесені на територію ворога.

Якби саме таким планом дійсно керувалися в Кремлі, то хіба б почалася організована евакуація в перший день війни ? Хіба потрібно було б в ці ж перші дні створювати в кожній області, майже в кожному районі партизанські загони?

Вказаний стратегічний план не міг такого передбачати, бо це був би запланований глибокий відступ.