Читати книгу - "Справа про розкриття злочину століття, Мінович Олександр"

Поряд з 19— м корпусом успішно воював 9— й, 18— й та інші, всього близько восьми. Вони були добре озброєні і не поступалися противнику за багатьма показниками.

Після відходу до Києва, в середині серпня 1941 року механізовані корпуси було розформовано, а їх особистий, досвідчений в боях особовий склад було направлено аж в Горький та Харків для створення нових танкових з'єднань.

Потрібно так розуміти, що з настанням осені фашистів знову підштовхували йти вперед. І для цього в районі Києва радянське командування знову, як і в перші дні війни йшло на нові великі жертви. Знову німцям підставляли неозброєних і непідготовлених, які своєю безпомічністю вселяли фашистам впевненість в бажанні йти вперед. Вперед, але до свого кінця.

Відступаючи, аж до кінця 1941 року весь Південно-Західний фронт більше танкових битв не проводив, тому, що великих танкових підрозділів більше не мав. Не мав і значних сил авіації.

Може танків не вистачало тоді в Радянському Союзі, чи літаків?

Хватало. Тільки за друге півріччя 1941 року в СРСР було випущено 4800 танків та 9800 літаків. Це значно більше ніж у Гітлера було під час переходу радянського кордону 22 червня 1941 року.

Та ця зброя чекала свого часу.

І. Старинов, начальник відділу Головного військово-інженерного управління Червоної Армії ( тут і дальше за його книгою "Пройди небаченим") пише, що за декілька днів до війни він був відряджений в Особливий західний військовий округ, яким тоді командував генерал Д.Павлов. В окрузі була надзвичайно тривожна обстановка. Там помітили, що гітлерівці безперервно підтягують до кордону війська, підвозять артилерію і танки, роблять розвідувальні польоти над радянською територією.

Павлов не відходив від телефону і весь час доповідав про те, що відбувається в окрузі до Москви. Але необхідної реакції звідти не надходило.

Багато командирів округу були у відпустках, більша частина автомашин і тракторів – тягачів артполків були відсутні. Павлову не дали привести округ в боєздатне положення і він, необізнаний в планах Сталіна змушений напевно був вважати такі дії зрадництвом, за, що й невдовзі поплатився своєю головою.

Маршал Радянського Союзу І.Баграмян згадує, що в радянських військах був спеціальний план прикриття кордону "КОВО – 41". Сигнал про введення цього плану міг бути переданим з Москви за 15 хвилин. План передбачав приведення військ, що були біля кордонів в стан бойової готовності. Як бачимо, ніякі депеші готувати не потрібно було. Достатньо за 15 хвилин передати сигнал і все.

Ті, хто найбільше мав шансів знати справжні наміри Сталіна на війну, тобто керівники Генштабу, Маршали Жуков, Василевський, Мерецков жодним словом не згадали про "КОВО – 41". Натомість видумували байки про німецького солдата – перебіжчика, якому єдиному повірили в Кремлі про те, що наступ Гітлера почнеться 22 червня. І байки про депешу, яку складали в радянському Генштабі цілу добу та так і не склали і не відіслали для двох західних округів, що не дало їм можливості приготуватися до атаки ворога.

Полковник О.Фомін, який займався будівництвом аеродрому біля міста Лієпая в своїй книзі "На семи фронтах" описує, що перед самою війною з фашистською Німеччиною він був відряджений в штаб 67— ї стрілецької дивізії. 21 червня 1941 року, прибувши на місце розташування дивізії, він побачив, що дивізія безслідно зникла. Вона змінила місце, в якому знаходилася, щоб не потрапити з початком гітлерівської атаки під обстріл та бомбардування.

Коли О.Фомін прийшов на місцевий вокзал, то знайшов там великі черги людей, в основному росіян і українців, що купували білети для виїзду в глиб радянської країни.

Генерал Єгоров згадує, що 21 червня 1941 року так само, як і 67 –а стрілецька дивізія була піднята по тривозі і виведена з під майбутнього удару гітлерівців 81-а стрілецька дивізія.

Як бачимо, тут знали про те, що 22 червня почнеться війна. Хтось прийняв рішення про передислокацію дивізії і цього когось не заставили, так як генерала Кирпоноса повернути війська на своє попереднє місце розташування.

В спогадах учасників війни я віднайшов велику кількість розповідей про те, що в деяких місцях передислокація радянських військ за декілька днів до початку війни мала місце. Але така передислокація була вибірковою і інколи в місцях запланованого відступу була направлена на втрату боєготовності військ. Війська, деяких прикордонних округів були задіяні на навчаннях.

Я прочитав велику кількість розповідей учасників війни, які повідомляють , що знали про те, що напад гітлерівців відбудеться 22 червня 1941 року або приблизно біля цієї дати.

Знаменитий радянський льотчик О. Покришкін описує, що дізнався про війну, яка почнеться 22 червня від свого хазяїна, в якого наймав квартиру, єврея за походженням, якому повідомили про це близькі родичі з Бухареста.

Генерал Я.Черевиченко (за книгою "Війна. Народ. Перемога.") згадує, що 21 червня 1941 року йому особисто в штаб Одеського військового округу зателефонував нарком оборони Маршал Тимошенко, який повідомив про можливу агресію з боку Німеччини 22 червня і вказав, що війська округу повинні бути в бойовій готовності. Маршал також сказав, що вже провів переговори з Прибалтійським округом.

Чому Тимошенко не повідомив таким способом про можливий напад фашистів війська Західного фронту, чому не вказав їм прийняти стан бойової готовності та приготуватися до фашистського нападу?

Тому, що тут Кремлем передбачався відступ. І не простий відступ, а такий, що давав би Гітлеру можливість повірити в свої сили і побачити безсилість Червоної Армії.

Про день, коли фашисти почнуть напад було відомо мільйонам людей. Уявіть собі, обстановку за тиждень до початку війни, на стороні гітлерівців. Солдати одержують все необхідне для бою і походу, офіцери прощаються з сім'ями, пересуваються штаби, підвозяться і отримуються про запас боєприпаси, медикаменти, продовольство, пересуваються війська з тисячами танків, літаків, гармат, мільйонами солдат.

Згідно спогадів І.Баграмяна радянським військовим в прикордонних округах було відомо, що в останні дні перед війною німецька сторона виселяла місцеве населення з територій, що межували з СРСР. Було відомо, що гітлерівці щоденно приймають на кордоні близько 200 ешелонів з технікою і солдатами, боєприпаси вивантажувалися просто на відкриті місця. Командування округу постійно інформувало про це Москву.

Про таке знали і розуміли бачене, як початок війни, мільйони цивільних людей, в тому числі, шпигуни, члени комуністичних партій, незадоволені гітлерівським режимом, дипломатичні та інші радянські працівники.

Інформація про таке повинна була поступати в Москву, в Кремль, до Сталіна з тисяч, з десятків тисяч джерел. А нам твердять, що в Кремлі не знали про таке, що до останнього моменту не вірили в напад фашистської армії, що Сталін не хотів нічому вірити.

Маячня. Якщо так брехати, і якщо такому вірили і вірять, то тоді й повірили б, якби в Кремлі змайстрували версію причини перших відступів радянської армії, яка була б в тому, що Сталін не вірив, що почалася та йде війна. Йому ж про таке доповідали ті ж люди, яким він, нібито вперто, не вірив до останнього дня про готовність Німеччини напасти 22 червня.

Якщо не звертати уваги на слова, то на ділі Сталін знав і реагував на інформацію про день початку війни. В свої директивах він наказував не піддаватися на жодні провокації, не робити жодних приготувань до захисту від вторгнення фашистів, а насправді готовив все для початку війни, тільки до війни за своїм жорстоким і страшним планом.

Всі радянські полководці — соратники Сталіна твердять нам в один голос, що Сталін не знав про день нападу гітлерівців на СРСР, що Сталін не вірив своїм розвідникам, своєму керівництву розвідки, повідомленням з дипломатичних джерел, своїм видатним шпигунам, таким як Ріхард Зорге, які повідомляли радянську сторону, що напад почнеться 22 червня 1941 року.

Але своєму довіреному соратнику, заступнику наркома оборони – К.Мерецкову повинен був Сталін вірити, бо інакше кому і чому тоді потрібно було вірити? Так можна дописатися та договоритися, що Сталін не знав і не вірив в те, що день білий, а ніч темна, в чому фактично і намагаються нас переконати Маршал Жуков і його прибічники.

К. Мерецков написав, що за завданням Сталіна, за тиждень до війни він об'їхав всі західні кордони Радянського Союзу. Отримав від командування прикордонних округів тривожну інформацію про величезне скупчення німецьких військ на кордонах, особисто побачив готовність противника до початку війни і доповів про це наркому оборони Тимошенку, а потім разом з останнім доповів про бачене Сталіну.

Хіба треба ще якісь докази? Чи може й дальше будемо робити з Сталіна повного дурня, який нічого не знав, нічого не хотів знати і не йняв нікому віри, навіть тім кого найбільше приблизив до себе і кого призначав на великі посади та нагороджував найвищими відзнаками.

Хто першим почав війну?

Згідно спогадів Маршала Жукова масові перевезення військ на схід гітлерівське командування почало з 25 травня 1941 року.

Маршал Василевський пише, що 28 радянських дивізій за директивою Генерального штабу були пересунуті з внутрішніх округів в прикордонні починаючи з середини травня 1941 року. Ці дивізії доповнили тих, що вже були тут розміщені. В додаток до цих військ в травні – червні було направлено близько 800 тисяч військовозобов'язаних запасу. Хіба такий рух до кордону, таких значних сил, це не фактичний початок війни? Але давайте згадаємо, що ще в серпні 1939 року Радянський Союз готовий був виставити на своїх західних кордонах 120 дивізій.

Якби радянські сили, наблизившись до кордонів почали готуватися до оборони, тобто окопуватися, займати укріплені райони, то якісь підстави для виправдання у радянського керівництва були б. Але ж такого не відбувалося. Тому виправдання нема.

Саме велике зосередження радянських військ на західних кордонах послужило формальним поводом Німеччині для розв'язання війни. В виступі Молотова 22 червня 1941 року говориться, що посол Німеччини послався на таке скупчення військ, як на причину початку війни.

1 вересня 1939 року в СРСР було оголошено мобілізацію.