Читати книгу - "Справа про розкриття злочину століття, Мінович Олександр"

Фронт повинен був залишити Харків, Бєлгород, Донбас та відступити на відстань від 80 км. аж до 200 км.

Чи є це нормальним, приймати рішення про відступ на 200 кілометрів?

І. Баграмян згадує: "Я не міг прийти в себе. Що заставило Ставку прийняти таке важке рішення? Адже я не міг забути, як місяць назад в більш безвихідному, як нам здавалось, для нашого фронту становищі Ставка настоювала щоб не допустити відходу військ на таку ж приблизну відстань. А тепер, коли командування фронту і не просить про таке, коли становище фронту куди більш надійне, ніж в середині вересня, віддається наказ відходити."

Проте генеральний план був понад усе. В тому числі понад нові мільйони жертв, спустошення і сплюндрування України. В засліпленому бажанні завоювати половину Європи, в бажанні розпалити світову пожежу, що може коштувати проста селянська хата, садок, селянська худоба, історичні цінності, материнські сльози за забраними на фронт та загиблими синами, чоловіками, братами?

Про те, хто став першими радянськими жертвами у війні

Кого ж кинули під перший удар німецько-фашистської армії? Хто став гарматним м'ясом? Кому не дали сховатися в укріплені райони, не озброїли, не підготовили, не попередили про напад, не привели у стан бойової готовності? Є й на ці питання відповідь. Згідно спогадів Маршала Радянського Союзу Мерецкова в травні та червні 1941 року, до початку війни, в радянську армію було призвано майже мільйон новобранців. Маршал Г.Жуков пише, що рішення про цей призов приймалось ще в березні 1941 року, але призов не відбувся буцімто по причині того, що це могло б привести до розв'язання військового конфлікту з Німеччиною. В березні такого конфлікту боялися, або вважали розв'язання конфлікту передчасним (далеко ще до зими), а в травні боятися перестали.

З однієї сторони 14 червня, за два тижні до війни Кремль видає директиву, якою зв'язує руки радянським війська навіть для оборони, в якій застерігає всіх військових на західних кордонах не піддаватися на жодні провокації, щоб не дати можливому противнику підстав для війни, а з другої, на ділі, армія збільшує на кордонах з противником свою чисельність відразу майже на мільйон солдат.

Непоміченим таке німецькою розвідкою бути не могло, що й визнавали ще в березні 1941 року в Генеральному штабі радянської армії, коли начебто сумнівалися чи проводити призов.

Значить ціль була така, щоб помітили. Помітили і зреагували. А реакція могла бути з боку гітлерівців тільки одна – починати напад, поки радянські сили ще не збільшилися , поки ці сили не озброїли належним чином, не розмістили в оборонних спорудах, або поки ці сили перші не напали.

Згідно спогадів Маршала І. Баграмяна напередодні війни, всього лиш за декілька днів до її початку, в лави радянських збройних сил, що стояли на західному кордоні, були вкинуті багато молодих лейтенантів, випускників військових закладів. Вони, ці здебільшого безвусі хлопці, що не нюхали по-справжньому пороху були теж новобранцями і теж були віддані в жертву. Їх, як менш цінних військових кадрів, ніж досвідчені офіцери, направили туди, де вони обов'язково загинуть в перші дні війни.

Непідготовлених новобранців не просто розмістили на західних кордонах, прямо перед ворогом. Ними замінили кадрові прикордонні війська, які напередодні війни вивели з прикордонної зони та перемістили глибоко в тил, на запасні рубежі. Кадрові були ще потрібні, вони вже вміли воювати, а новоприбулих просто принесли в жертву. Їх німецькі солдати передавили танками, переляканих і не навчених захватили в полон, їх як худобу гнали фашисти в концтабори, змучених, поранених, голодних та таких, що не знали і не відали яку роль їм відведено кремлівськими стратегами.

Новобранцям не дали нової зброї, а вручили старі гвинтівки, їх не захистили кращими в світі танками Т-34 і КВ, не забезпечили сучасними на той час літаками, тому, що новобранці були тільки приманкою для ворога, якого, як зарозумілого, набундюченого від легких перемог, роз'яреного бика виманили червоні тореадори на велике поле тисячокілометрового стадіону, щоб заколоти на очах усього світу.

Чи був напад гітлерівців дійсно несподіваним для Сталіна та його ближнього оточення?

До теперішнього часу в країнах, що були раніше радянськими міф про несподіваний напад гітлерівців на СРСР не розвіяний.

Спеціально для цього відкриваю підручник з історії для українських учнів. Читаю, так як і всі учні — Радянський Союз поніс великих втрат в перший рік та в перші дні війни, тому, що ворог напав несподівано і віроломно.

Це значить, що скупчення сотень німецьких дивізій, маса техніки, яку можна було побачити не тільки з літака-розвідника , а й в бінокль чи навіть неозброєним оком, радянським командуванням сприймалась, як спектакль чи дитяча гра.

На тій стороні кордону, не один день, на готові до нападу стоять армії головного і чи не єдиного, на той час, противника, а на цій позбиралися одні дурники, які не розуміють, що армії існують для війни і що вони можуть почати атаку в будь-яку мить. І ці дурники дають накази до останнього моменту не піддаватися на провокації ворога, наказують не займати оборонні позиції, не приводити свої сили в бойову готовність.

Кому хочеться так вважати, хай згадає хто виграв війну, хто вщент розгромив одну із найбільш досвідчених армій світу? Хто провів не один десяток блискавичних військових операцій в результаті яких противник втрачав сотні тисяч солдат?

Що пишуть радянські маршали про те, коли їм та Сталіну стало відомо про день коли Гітлер нападе на Радянський Союз? Маршали пишуть, що про такий день зарання їм не було відомо. Правда, вказується на те, що остаточно все таки було відомо — 21 червня 1941 року. Нібито, повірили нарешті якомусь німецькому солдату – перебіжчику.

Та все ж і цього терміну було цілком достатньо для того, щоб оповістити війська про напад, щоб вивести їх з під удару противника, щоб перебазувати авіацію на запасні аеродроми, щоб вивести військові штаби в визначені райони для управління військами, щоб дати розпорядження військам про заняття оборонних споруд, щоб дати наказ про приготування до наступу німців, про приведення військ у бойову готовність.

Замість цього частина військ застали війну на шляху до місця ведення військових навчань. Маршал Жуков в свої споминах вказує, що для того, аби привести радянські війська у бойову готовність потрібно було всього 1— 4 години. І в Кремлі нібито цих чотирьох годин не знайшли. Нібито довго готували текст депеші. Фантастика! Абсурд! Тільки подумати! Вже точно і достеменно відомо про напад гітлерівців, а тут депешу не можуть скласти.

Але ж той же К.Мерецков повідомляє, що для Військово-Морського Флоту та Одеського військового округу повідомлення надіслали вчасно, командування цих формувань свої, війська встигли привести у бойову готовність і в перші дні війн не понесли серйозних втрат. Чому? Що там окрема держава? Їм готували окрему депешу? Чи хтось в умовах жорстоко строгої сталінської дисципліни дозволив собі такі значущі самостійні дії? Зовсім ні. Одеський напрямок за планом фальшивого відступу треба було захищати до осені. Тут не потрібно було імітувати панічний відступ. Бо відступ планувався на смоленському напрямку, в лісах і болотах, напрямку який був для цього призначений, мав найменше радянського війська, мав застаріле і вже непотрібне озброєння, яке не жаль було здати німцям заради визначеної мети.

Однак є в споминах радянських військових і інша дата повідомлення військ про день нападу фашистів на СРСР. В споминах генерала І. Калядіна (тут і дальше за його книгою "За кожну п'ядь землі"), який був у 1941 році заступником командира 19-го механізованого корпусу говориться, що командування корпусу було повідомлено 19 червня 1941 року про те, що німці нападуть 22 червня 1941 року .

І не просто повідомлено, а отримало наказ в зв'язку з початком воєнних дій в ніч на 20 червня в цілях безпеки і захисту танкових дивізій від раптових ударів з повітря, вивести всі танки і артилерію, автотранспорт, вузли зв'язку, бронемашини механізованих частин із парків в безпечні місця згідно затвердженому плану за варіантом 1. Підрозділам протиповітряної оборони поставлено бойову задачу на прикриття районів нової дислокації корпусу.

Чи не є це ще одним безперечним доказом сталінського плану? Та доказом брехні, якою нас кормлять по цей час.

Корпус маючи добре озброєння, добре забезпечення боєприпасами і пальним ефективно воював на початку війни. Воював, маючи на озброєнні нові танки Т-34, КВ, які за виразом генерала І.Калядіна значно перевищували за своїми бойовими характеристиками німецьку бронетехніку і буквально прошивали наскрізь броню німецьких бойових машин. Корпус відступав тільки за наказом про відступ, а командування корпусу не розуміло таких наказів і не бачило необхідності у відступі.

На початку війни19 механізований корпус, в якому воював І.Калядін входив до складу 5 армії Південно – західного фронту. Корпус разом іншими підрозділами армії, відступаючи аж до Києва брав участь у трьох — чотирьох великих операціях, що були фактично великими танковими боями. Перші бої були 26 червня в районі населених пунктів Луцьк, Дубно, Броди. Другі – приблизно з 29 червня по 2 липня , в районі річок Горинь та Случ, на підступах до Новоград-Волинська. Треті – з 8 липня – по 24 липня , в районі населених пунктів Броники і Федорівка, неподалік від Коростеня і Житомира, потім в районі Малина і знову після наступу корпусу в районі Броників і Федорівки. Жодний бій корпус не програв. Німецькі війська потерпіли в усіх цих боях поразку та зазнали великих втрат. За кожен підбитий радянський танк гітлерівці розплачувалися двома – трьома своїми. Крім значної переваги в силі і бойових можливостях нових радянських танків Т-34 і КВ, по німецькій армії вели могутній нищівний вогонь батареї 152 – міліметрових гармат-гаубиць та 122 – міліметрових гаубиць, які легко проламували броню німецьких танків і зносили їх башти, розбивали вщент іншу техніку.

Такий корпус був не один.