Читати книгу - "Той, хто чує дорогу., Янина Кап (Зоя Маг)"

Максим** 

Дощ не припинявся. Він заливав бруківку, стікав тонкими нитками по шибках техстанції. Я сидів у майстерні, слухаючи, як краплі вибивають ритм по даху. Ніби серце міста билося десь над головою. 

На столі — стаканчик із кавою. Уже холодний. Малюнок сердечка на кришці розмився, ніби хтось змив його пальцем. 

*Що це було? Натяк?* 

Незручне відчуття розповзалося під шкірою. Я розтиснув пальці й узяв шолом. 

— Ну, скажи щось, — пробурмотів я. 

Він мовчав. Лише холод металу відповів мені. 

*Пора їхати.* 

---

**Катя** 

Дощ лоскотав шибки трамвая. Він повз униз Андріївським узвозом, скрипів, немов старий пес, що звик до болю. Я сиділа біля вікна, стискаючи в руках теплий стаканчик із кавою. 

*Без сердечка. Просто кава.* 

Я дивилася, як Поділ розтікається вогнями. Ліхтарі розмито блимали в калюжах, і здавалося, що саме місто задихається від вологості. 

— Ти куди так поспішаєш? — підморгнула мені бруківка. 

Я промовчала. 

---

**Північний міст** 

Максим мчав крізь дощ. Під колесами злісно плюскотіла вода, вітер виривався з-під мостових арок. 

— Обережніше, малий, — протягнув міст. — Мокра дорога не вибачає. 

Максим нахилився вперед, вгризаючись поглядом у дорожні знаки. 

*Стій. Поїдь. Поверни. Обгони.* 

Все було зрозуміло. 

Але чомусь в голові крутилися не правила. А її очі. Її усмішка. Її мовчання. 

*Що це за знак?* 

*Невідомий. Небезпечний.* 

---

**Квартира Каті** 

Тихо. Надворі дощ, а всередині — тиша. Лише слабкий скрип вікна, яке не щільно закрилося. 

Катя повільно знімала пальто, мокре й важке. У кімнаті пахло кавою й трохи вогкістю. 

Вона сіла на підвіконня, загорнулася в ковдру й подивилась на нічне місто. 

*Чекати чи діяти?* 

Телефон мовчав. Вона прокрутила стрічку новин, потім заглянула на сторінку *"Зеленого Світлофора"*. 

Останній допис — фото мотоцикла. Підпис: *"Готовий до дороги."* 

*А ти готовий побачити, що поруч із тобою?* 

Катя піднялась. 

*Досить чекати.* 

---

**Максим** 

Мотоцикл ревів, розганяючи темряву. 

Я мчав мостами Києва, і кожен з них кидав у спину слова: 

— Стій. Подумай. 

— Чого ти шукаєш у цій дорозі? 

Я не знав. 

---

**Олексій "Лис"** 

У скляному офісі *"Red Line"* світло різко різало темряву. Олексій сидів за столом, пальцями стукав по чорному лакованому дереву. 

— Він не розуміє, що програє, — спокійно мовив він, поглядаючи на документи. 

Перед ним — плани розширення. Закупівлі. Списки постачальників. 

— Пора діяти жорсткіше. 

Він підвівся й підійшов до панорамного вікна. 

Нічний Київ розливався вогнями під дощем. 

— Це місто давно моє. 

---

**Катя** 

Вона стояла під дощем біля техстанції Макса. 

Двері були зачинені. Світло в майстерні приглушене. 

Катя торкнулася металевої брами. Вона холодна, мокра, мовчазна. 

— І що мені з тобою робити? — шепнула вона. 

Брама не відповіла. 

---

**Максим** 

Дощ забивав візор. Я зупинився під мостом. Двигун глухо стих. 

Повітря пахло мокрим асфальтом і металом. 

*Куди я їду?* 

Я зняв шолом. 

*Немає знаків. Немає дороги.* 

Лише ніч. Лише місто, що дихає поруч.