Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Псалом 44, Данило Кіш 📚 - Українською

Читати книгу - "Псалом 44, Данило Кіш"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Псалом 44" автора Данило Кіш. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 29
Перейти на сторінку:
а це б уже щось та й означало, вона просто сказала спробуємо, і в ньому більше не вміщалося нічого, лише вони утрьох — Жана, Ян і вона, — отже, тільки живі, а Поля вкрита саваном, як вкривають мертвих. Але Марія все ще відчувала Полю, не тому, що чула тихий передсмертний хрип, який вже промовляв не земними мовами, а шепотів голосом самої смерті, а тому, що постійно мусила виштовхувати Полин труп із потоку своїх думок кудись убік і під лід (вони вже поховали Полю), як штовхали під лід Дунаю трупи жінок тоді, на початку, — щоб вивільнити місця для живих, вони принаймні сподівалися, що вони живі: а власне Якобу; кому б іще. І ось вона раптом побачила Якоба — вперше після останнього видіння, — цього разу не на тлі порожньої і темної перспективи, яка простягалася за нею, коли оберталася, а в якомусь уявному майбутті; стоїть Якоб, високий і блідий, зарослий рудою бородою, виснажений і втомлений після повернення, але погляд його осяйний і руки розпростерті, простягнуті вздовж шляху, на якому стоїть вона з Яном на руках і подає йому дитину, мов хліб із сіллю, мов святе чудо вифлеємське. Але це миттєве видіння майбутнього раптом почало обвалюватися, мов полотняні куліси, зведені в пустелі, — залишився лише Якоб на тлі того пустельного ландшафту, звідкіля вітер відніс куліси; лише сіра збита курява.

Вона пригадує ту останню зустріч з Якобом, не так давно, власне, п’ять тижнів тому; Янові тоді було лише два тижні, не більше. Це вона точно пригадує, Янові було два тижні: вона привела його на світ того дня, коли зустріла Якоба вперше після розлуки. Але то було раніше. Вдруге бачила Якоба (хто б то міг іще бути) на вокзалі; і ось як це було: отримала від Макса записку (записку знайшла у своїй кімнаті в соломі під подушкою), що Якоб проїжджатиме з транспортом увечері, близько сьомої. Тоді вона цілий день вигадувала, як втекти з роботи і піти на вокзал, щоб побачити Якоба і повідомити йому, що він став батьком і що тоді, коли вона вигукнула ЯКОБЕ, Я ВАГІТНА, вона нічого не вигадувала, і вона знає, що він мусив чути її крик і впізнати її голос, бо хто ж інший міг вигукнути таке з шеренги, яка наближалася до входу в табір; вона мусила побачити Якоба, якщо не з якоїсь іншої причини, то принаймні для того, щоб впевнитися, що він живий, для того, щоб випитати його, що він думає про все це, бо ж хіба тоді, коли забивав отой ящик перед входом у табір, не міг бодай на мить зупинити помах руки з молотком, щоб вона зрозуміла — він почув її, почув її вигук: я вагітна. І сталося щось несподіване — коли вона розпачливо міркувала про те, що єдине, на що здатна, — кинути заступ і побігти, а це було б чистим самогубством, і вона вже уявляла собі, як падає, прошита автоматною чергою, як віддає дух, звиваючись у конвульсіях, і з кров’ю в роті силкується вимовити «Якобе, Якобе», ніби він міг її почути та зрозуміти, що вона спробувала зробити все можливе, лише б його побачити. Тоді одна з єврейських наглядачок наказала їй та Ержіці Кон піти на вокзал і принести те, що їм там дадуть. Вона не знала, чи цей наказ був справжнім, чи то був якийсь трюк Макса, щоб влаштувати їй побачення з Якобом, але вона вирушила з Ержікою Кон до вокзалу в супроводі одного вояка, який ішов за крок позаду; досі не знала (та й навіть зараз не знає), чи то була лише Максова хитрість, щоб уможливити їй зустріч з Якобом, чи це випадково саме її викликали піти на вокзал.

Дорогою вона думала про те, чи транспорт, в якому мав би бути Якоб, зупиниться на станції чи лише промине її, вона була не в змозі щось вдіяти, хоча знала, що далі все залежить від неї, не мала уявлення про час і не мала в кого запитати, котра година, хоча їй здавалося, що час працює на неї (вони йшли новою дорогою, яку збудували в’язні табору, і кілька разів вона збиралася запитати в солдата, котра година, але щоразу лякалася, чи не ризикує і не прогавить шанс, який їй випав, — побачити Якоба), і виснувала, що в усьому цьому таки замішаний Макс, але не знала, чи потрібно поспішати, чи уповільнювати ходу, хоча вояк задавав крок.

Та ось вона опинилася на вокзалі і побачила довгий ешелон із запломбованими вагонами, з них крізь малі віконечка з решітками виглядали фантомні обличчя, і вона впізнала той вавилонський крик, що сама його звідала, коли її транспортували в таких самих вагонах, той крик, що перетворюється на темний сухий шепіт: усіма мовами Європи вимовлене слово вода, немов це втілення самого життя, і навіть щось більше, ніж древній еллінський праелемент і головна субстанція всього живого, разом з повітрям і землею, звісно: як оце, що зараз на Полиних вустах перетворюється з хаосу на монотонний шепіт смертника. І тоді, тільки-но вона його побачила у себе під носом, потяг рушив, мов якийсь велетенський допотопний Dinosaurus tyrranos rex, якого викинуло з водяної домівки на земну твердь кілька мільйонів років після його ери, і вона раптом відчула спрагу Якобової та своєї утроби і побігла вздовж вагонів, що шарпнулися і загуркотіли, мов проклятий, якому чума роз’їдає утробу, вона вся перетворилася на крик, на волання, на «Якобе! Якобе!», а той плазун почав смикатися і вириватися, пихкотіти, обернувшись на якесь стегоцефальне, динозаврівське, вавилонське і європейське «Води! Води!», і вона раптом помітила, як з десяток метрів попереду з вузького високого вікна вагона з’являється якась шмата, мов reliquiae reliquiarum Якоба, а потім і сама рука, що тримає ту шмату і махає нею, мов прапором смерті; та скорчена рука без обличчя, що махає шматою, — це зараз Якоб, той Якоб, що залишився, коли з гуркотом завалилися куліси, і вона глянула назад: сіра збита курява.

А Жана ще додала:

«Макс передав, — не чекаючи, поки вляжеться отой вал крові, що накрив її та струсив до глибин: — Сьогодні о другій тридцять, — сказала. — Приготуйся і спробуй заснути. Ти мусиш відпочити. Я чекатиму на сиґнал від Макса: два довгі і два короткі удари».

«Так, я спробую, — сказала вона. — Спробую хоч трішки поспати».

2

Жана лежала долілиць на соломі, спершись на лікті, сховавши обличчя

1 2 3 4 ... 29
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Псалом 44, Данило Кіш», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Псалом 44, Данило Кіш» жанру - 💙 Сучасна проза:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Псалом 44, Данило Кіш"