Читати книгу - "Флористка, Viter"

Артем Гайдук завжди знав, що його місце – серед тих, хто стоїть на варті справедливості. Його батько був слідчим, мати – адвокатом, і він змалку бачив, як працює система. Але, на відміну від них, він не хотів лише розслідувати злочини чи вигравати справи в суді – він хотів ловити тих, хто їх вчиняє.

Артем працював у карному розшуку. Досвідчений оперативник, який не вірив у збіги, завжди докопувався до правди і мав ідеальне чуття на брехню. Його колеги казали, що він ніколи не відпускає підозрюваного, якщо відчуває, що той щось приховує. А його вороги знали: якщо Гайдук зацікавився тобою – рано чи пізно він докопається до правди.

Він був високим, добре складеним чоловіком із впевненим поглядом карих очей. Волосся завжди трохи розкуйовджене – то від постійного бігання за злочинцями, то від звички нервово проводити рукою по голові, коли щось не складалося. Артем міг здатися легковажним – він жартував навіть у напружених ситуаціях, не боявся сперечатися з начальством і не любив формальностей. Але під цією маскою ховався гострий розум і вміння оцінювати ситуацію на кілька кроків уперед.

Головна його проблема? Він занадто вірив у справедливість. Він був одним із тих рідкісних копів, які все ще думали, що закон має працювати для людей. Він не терпів корупції, ненавидів брудні ігри і ніколи не йшов на компроміси із совістю. Це робило його незручним для багатьох – ідеаліст у світі, де всі давно змирилися з реальністю.

Його життя складалося з погонь, розслідувань і ночей, проведених у відділку над купою нерозкритих справ. Але коли він отримав нове завдання – розслідувати зникнення дівчини на ім’я Марина Савчук – він ще не знав, що ця справа змінить усе.

Бо під час розслідування він зустріне жінку, яка стане для нього загадкою – Зоряну Чернегу. Вона була не схожа на інших. Вона приховувала більше, ніж говорила, і діяла так, ніби знала більше, ніж сама поліція. І найгірше – вона зачіпала його більше, ніж він би хотів.

Артем завжди вважав, що його неможливо провести. Але цього разу він відчував: він на тонкій межі між законом і почуттями. І питання було лише в тому, що переможе – його прагнення до правди чи іскра, що спалахнула між ним і жінкою, якій він не мав довіряти.