Читати книгу - "Космічного продовження не буде!, Інна Турянська"

Степан застиг перед порогом будинку. Перед тим, як зайти, поправив пальцями пишне волосся, яке знову відросло, щоб його. Кілька прядок раз за разом падали йому на очі, але він повертав їх назад. Зрештою легкий безлад на голові було зупинено, і він, всміхаючись, постукав. Але відчинила йому двері не Діна, як він думав, а Ален. 

— О, а ти що тут робиш? Я ж тебе в садок завіз…, — глипнув на малого Степан.

— Та я там…ну заригав все, короче, от мене дідо назад додому привіз. До речі, тат, він в нас, і дуже злий на тебе, бо ти трубку не брав.

От тобі й свято і космічне продовження. Важко зітхнув і закотив голову назад. А коли повернув прядки волосся знову посипалися на очі. Та щоб їх! 

— О, Степане, вітаю. Я вже думав сварити тебе, але ти такі квіти приніс моїй доньці, — розплився у посмішці тесть, — Але наведи порядок на голові, а то і там скоро квіточки почнуть розпускатися, — всміхнувся, — Ну, що Алене, ти їдеш зі мною в поліклініку чи ні? 

— Їду, дід.

— То взувайся хутко і куртку одягай…і цей скажи хай мама тобі якийсь пакет дасть, щоб ти мені там в машині не наблював. 

— Ага, — кивнув Ален і погнав на кухню, а за кілька хвилин хлопчик з дідом таки сховалися за дверима. Степан полегшено видихнув. 

Навшпиньках йшов до кімнати, дихаючи ароматом квітів, що ніс в руках. Посеред дороги лежав блохастий. Степан пирхнув, але обережно переступив пухнастика. Та до кімнати він таки не дійшов, бо спочатку до правої ноги йому вчепилася десятимісячна дівчинка, а потім та ж сама участь чекала і його ліву ногу.

— Якась ціла траса перешкод, поки доберешся до коханої! — всміхнувся сам до себе чоловік. 

І тут з кімнати появилася і сама Діна. Як завжди усміхнена і рада його бачити. Її очі відразу ж зупинилися на пишних квітах, які чоловік тримав у руках. 

— Ого, яка краса, — торкнулася жінка легким поцілунком його щоки, — Я так розумію це для мене? 

— Звісно для тебе, кохана, — всміхнувся їй у відповідь Степан, передаючи їй квіти. А сам взяв на руки дівчаток. Спершу поцілував одну, потім іншу, — Зі святом всіх жінок, мої любі. А що то з Аленом таке? — опустив чоловік одну донечку на підлогу назад, бо тій вже нестерпно хотілося кудись лізти далі.  

— Не знаю, Степанчику, — знизала плечима дружина, — Подзвонила вихователька, і сказала, що блює. От тато і забрав його, бо до тебе я додзвонитися не могла. 

Степан задоволено всміхнувся. Отак, Олексію Несторовичу, ви й так мали сидіти з Аленом. Не хотіли зі здоровим, доведеться з хворим. Степана звісно засмучував той факт, що малому кепсько, але він вже настільки звик до цієї всієї домашньої рутини, що паніки зовсім не було. 

— Вибач, кохана. Мабуть, на вібрі стояло. А я з Артуром був. Ти би бачила який він страх Вірі купив, матінко рідна. 

— В сенсі страх? — звільнила Діна подаровані Степаном квіти від пакування, щоб поставити у воду. 

— Ну в прямому сенсі, Діночко! — розпинався Степан, — Квіти якісь майже чорні, зате назва яка – космічні тюльпани, — кривлячи обличчя сказав, — Ти…ну, на всякий випадок, може спальне місце підготуй для нього на сьогодні. Ну раптом його Віра виставить за двері через такі то квіти. 

— Милий, мені здається ти перебільшуєш, — привітно всміхнулася дружина, — І взагалі я думала тобі приносить задоволення сон зі мною, а не твоїм другом. 

Степан аж оживився після цієї фрази й скочивши на ноги, спустив і другу малу додолу. Потім підійшов до Діни ззаду та обережно обійняв за талію. 

— До речі, мила, тобі сподобався букет? — шепотів чоловік їй на вушко, — Бо я взагалі то очікував…ну на космічне продовження. Діна лиш голосно захихотіла і вивернулася з чоловічих обіймів. 

— Тоді йдемо одягнемо наших принцес на прогулянку. Няня має забрати їх за пів години. 

Степан задоволено прикусив губи, змірявши свою кохану теплим поглядом. Коли б не дивився на неї завжди вона йому була бажаною, жаданою…єдиною. 

Одягти десятимісячних дівчаток було ще тією задачею. Вони постійно розповзалися в різні сторони. Але чого не зробиш заради космічного продовження. Головне ж мотивація, тоді будь-яка операція буде вдалою! І ось уже Віра та Віка були упаковані в теплий одяг і готові до прогулянки. 

— Таточку, та не знаю я де він той телефон тримає, — ледве стримувала себе від хіхікання Діна, що зайшла в кімнату. Дружина говорила телефоном, ймовірно з Олексієм Несторовичем, – На…це тато, — передала Діна телефон Степану, від чого той лиш закотив очі. 

— Я слухаю, — вичавив з себе Степан.

— Точно? Бо в мене сьогодні склалося враження, що ти глухий. Комусь взагалі цікаво що з вашим сином? — з роздратуванням запитував тесть.

— То що там з Аленом? Що сказав лікар? — запитав Степан, намагаючись пропускати усі зауваження крізь вуха, бо тих було як завжди ціла лавина з боку його тестя. 

— Сказали, що якась кишкова інфекція. Але капатися немає потреби. Я зараз ще в аптеці ліки куплю і привезу його.

Ні! Ні! Ні…тільки не це. Якщо Ален буде вдома, то не бути ніякому космічному продовженню з Діною. Ну що ж за день такий! 

— І що навіть не попросиш мене забрати малого до нас? — хитро запитав Олексій Несторович. 

— А що можна? — вдруге за сьогодні оживився Степан. 

— А ти спробуй. Що я, як чоловік не розумію, що в тебе в голові крутиться…точніше навіть не в голові, — сміявся тесть. 

— Буду дуже вдячний.

— Але Степане, то не на цілий день, — відразу уточнив тесть, а потім той ймовірно говорив вже до Алена, — Алене….Алене в пакет. Синку поцілюй в пакет! Добре, Степане, бо тут знову понеслося. Ти йти…поки я не передумав.

Степан як припарений відразу натиснув на відбій. А то ще справді передумає Олексій Несторович. І треба нарешті знайти телефон і зняти з вібро виклику, а може навпаки..ну його! 

Ще за кілька хвилин у двері постукали. То була няня, що прийшла за дівчатками. Степан аж руки розтер від думки про те, що нарешті він залишається з Діною наодинці. Ну майже на одинці, якщо не рахувати блохастого.