Читати книгу - "Учень дощу І, Немченко Катерина"

Справа від директора знаходився легкий на підйом вчитель Шийме 35-ти років, який вів заняття ледь не кожному класу. Його факультативні уроки Ракор вважав навіть веселішими за основні – цей педагог вчив учнів грати на музичних інструментах, літати, видирався із ними на найвищі піки гір, серед яких стояла академія, смажив зефір зі своїми духовними синами та і взагалі був доволі приємним чоловіком, із яким можна було дуріти так, як тобі захочеться.

«Як би він прийшов до нас раніше, - роздумував кандидат на роль вчителя, - я би попросився до нього у духовні сини. Шкода тільки, що він з’явився, коли я вже був у старших класах.»

Поруч із ним знаходився більш суворий повненький чоловік, який, певно, був самим низьким серед усіх педагогів – вчитель Топнор, що виглядав років на 40. Прямолінійний, наче рубанок, категоричний, немов скеля. Однак, Ракор багато приємного згадував і про цього чоловіка. Не дивлячись на свій не самий м’яких характер, цього наставника було доволі легко розсмішити. Розгнівати, утім, теж було доволі легко, однак парубок вважав за краще зараз згадувати тільки хороші моменти зі свого навчання.

Інших двох вчителів кандидат не пам’ятав. Можливо, вони прийшли до академії вже після того, як він випустився, а можливо, він дійсно забув їх обличчя за ці 10 останніх років. Однак власного духовного батька, серед цих магів, Ракор не бачив.

Співбесіда тривала понад 40 хвилин, після яких цей кандидат вийшов у коридор весь у тремтінні.

«Я не впорався, - хапався він за голову. – Дурне хвилювання. Я сказав «трясця», - впав він на підлогу під стіною, схопившись за волосся. – У академії заборонено лаятися. Вони точно мене не візьмуть. Я не пройшов…!»

Однак, уже завтра були назначені екзамени, чи точніше сказати один великий екзамен, який проводився з самого рання і до заходу сонця. Всіх кандидатів, які пройшли етап співбесіди розсадили за одномісними столами та видали спочатку одні питання, потім інші і ще, ще, ще. Письмовий етап зайняв більше шести годин, після яких дали годину перерви, аби маги відпочили морально, можливо поїли, сходили за потребою і взагалі прийшли до тями. Далі йшло реальне випробування магічних сил. Кандидати показували свої актуальні можливості, довжину і стан волосся, яке було вмістилищем магії у чарівників. Вчитель Шийме розглядав у спеціальний невеликий бінокль поведінку магічної сили у цих чоловіків, як вона перетікає, чи не виходить за межі тіла, чи є змішаною із якоюсь ще. Не мало уваги було приділено і кольору цієї сили. На цьому етапі відсіяли ще пару кандидатів.

Щойно перевірка магічних сил завершилася, чоловіки знову зібрали своє волосся у пучки на голові, аби воно не заважало, бо було вже на рівні колін, і склали чергу на наступний екзамен. Він проходив у пустому кабінеті, де вчителі із директором знову сиділи на пласких подушках.

Ракор увійшов у це приміщення доволі схвильовано, ще раз вклонився, створив собі подушку та сів на неї.

- Занурися у стан тариге, - скомандував директор.

Кандидат нервово кивнув, склав свої руки разом на ногах та закрив очі, зосереджено видихнув. Пітьма.

Цей етап проходив у деякому аналогу сну, у який проникли усі вчителі. Так як у цьому стані контроль над своїм тілом та думками ставав значно меншим, ніж у реальному житті, це було ідеальним варіантом подивитися, яким чином кандидат поводиться із дітьми.

Ракор покинув цю кімнату ледь не у сльозах. Він знову лаявся у своїй підсвідомості.

«Це кінець, - рухнув він на стілець у коридорі. – Це просто кінець, - закрив парубок обличчя руками. – Ніби ж все добре робив. Коліно обробив, спіймав з дерева, бійку припинив. І все одно лаявся. Дурень, дурень, дурень…» - почав маг битися потилицею о стіну, не розуміючи, чому він не зміг стримати лайливих слів при собі.

Однак по завершенню цієї перевірки, ніхто не сказав цьому кандидату, що він не пройшов далі.

- Результати будуть оголошені завтра, - сповістив усіх директор. – Прийміть сьогодні гарячу ванну та виспіться. Нестабільність душевної рівноваги не буде вашою перевагою.

Усі схвильовано кивнули та розійшлися.

Ракор насилу зміг заснути, а коли все ж таки заснув, то снитися йому почали якісь еротичні сни. То якийсь парубок йому кокетливі погляди посилає, то дівчина вже цілує у шию, то… А що тут робить хлопчина років 8? Чоловік округлив очі так, ніби дракона побачив. Хай романтичне побачення ще не зайшло далеко, однак це було точно не тим, що варто бачити дитині. Рішуче підійшов до малого, схопив на руки, забрав кудись у інше місце, начаклував йому іграшок та пересвідчився, що із ним усе добре, після чого повернувся до тієї магині, яка вже чекала його на ліжку. Замкнув двері та вікна, аби жодна дитина все ж таки не побачила того інтимного, чим вони тут збиралися зайнятися.

На ранок, чарівник вже не пам’ятав чим же саме завершилося те цікаве побачення – чи переспали вони із тією незнайомкою, чи обмежилися лиш поцілунками, однак пам’ять про ту дитину все ще оставалася живою. Що той хлопчик робив там? Чого він з’явився? Це був якийсь магічний сон? Хтось пробрався у його думки, поки він спав? А що як та магиня є реальною і сама прийшла до нього вночі? Чи це була перевірка на місце вчителя…?

- Дідько! – перелякано схопився чоловік за голову.

«Я повинен був залишитися із дитиною!»

- Я ж все своє життя маю бажати віддати тільки навчанню… - повалено закрив він обличчя руками. – Бути вчителем, думати про вихованців, слідкувати за ними… А я до дівчини повернувся…

Однак усі ці розпачливі роздуми перервав голосний стук у вікно. Чоловік переполохано подивився туди і побачив білого журавля, який із сувоєм у дзьобі завис в повітрі, активно махаючи крилами. Маг хутко підскочив до птаха та відкрив йому вхід до своєї кімнати. Той став на підвіконня, у зігнутому стані протягнувши сувій отримувачу цього послання.

«Результати екзаменів?» - схвильовано взяв чоловік цього нетипового листа, розкрив та почав читати: