Читати книгу - "Лампова історія, Грайворона"

«Та й таке. Взагалі-то я мріяла повернути коханого, який якось пішов видобувати палац і не повернувся».

Серце у відлюдника закалатало так, наче останні сто метрів нагору бігом пробіг. Нетерплячка палала, тому він просто на ходу почав набирати повідомлення: «Смішно, але у мене схожа історія була. Ну, тобто з іншого боку. Тільки моя одружилася одразу». 

Відправивши повідомлення, він пройшов ще метрів десять, але відповіді не було. Може, довгу відповідь пише. Ще двадцять метрів пихтіння та поту — і тиша у відповідь. Ой, може, вона образилася? Може, вона вбачила в його словах дріб’язкову мирську осудливість? Кроки самі собою прискорювалися щохвилини, ноги, щоки й легені палали, дихання перетворилось на суміш стривоженого хрипіння та булькання — аж нарешті прийшла нова відповідь. 

«Я теж була одружена, але розвелася за місяць. Це було страшне, це вайло ні про що не думало й не говорило, крім свого палацу дурного та його пристройок безкінечних».

Більше відлюдник нічого не писав і на телефон не гледів, тільки вперто дряпався вперед — і нарешті, опинившись на вершині, завмер. Деякий час вони з сусідкою мовчки й нерухомо дивилися одне на одного, а потім він обережно поклав квіти на землю, наче перед святинею, й тихенько позадкував. Тоненька фігурка чомусь розпливлася перед очима, наче від вологи, а потім зникла за валуном. Вперше за кілька років бачити перед собою живу людину — цю людину — було так радісно, що просто нестерпно. Ще мить постоявши на місці, відлюдник розвернувся й прожогом кинувся до себе.

…Ввечері він лежав на своїй вершині й дивися на зорі. Секунди дихання не рахував — втім, то текло повільно й глибоко вже само по собі. Замість звичних думок в голові крутилося лише її коротеньке повідомлення: «Дякую. Я завжди любила дикі квіти, а дарували лише оранжерейні». 

Звісно, він теж завжди дарував їй лише оранжерейні — що можна дарувати принцесі? Але ж ну, хоч зараз…

Виконувати чиїсь справжні, щирі бажання виявилося так приємно, що хоч в джина перекваліфіковуйся. Ну, якось персонального. Можливо, зранку…

Можливо, зранку він щось таке спробує. Відлюдники не повинні мати бажань, але чи рахується бажання виконувати чужі бажання? 

Зорі пливли над вершиною.

Кінець