Читати книгу - "Ігри долі, Анна Квітка"

Евсун, повернувшись додому, одразу поспішила до матері. Кімната була затемнена, і в тиші чітко лунали лише тихі ридання Айше. Евсун, занепокоєна, підійшла до ліжка і, обережно присівши, запитала:

— Мамо, що сталося?

Айше намагалася приховати сльози, але не змогла:

— Все добре, доню…

— Тоді чому ти плачеш? — наполягала Евсун, стоячи поруч. — Мамо, я все знаю. Ти говорила з батьком, а потім вийшла вся в сльозах. Що сталося? Розкажи мені.

Айше глибоко зітхнула, намагаючись стримати емоції.

— Я сказала йому, що я вагітна. І він сказав зробити аборт…

— Як він міг таке сказати? — почала нервувати Евсун. — Це неможливо!

Айше спробувала заспокоїти доньку, обвела поглядом кімнату і, понижуючи голос, сказала:

— Евсун, заспокойся, прошу. Це складно, але я сама маю з цим впоратись.

Проте Евсун не могла залишити це без відповіді. Вона рішуче встала і попрямувала до батька, рішуче вирішивши поговорити з ним.

Вона без стуку увірвалася до кімнати, де сидів Дживан. Біля нього стояла Есма, але побачивши Евсун, вона швидко вийшла, даючи можливість доньці поговорити з батьком.

— Батьку, чому ти так вчинив? — запитала Евсун, не приховуючи емоцій.

Дживан підняв погляд, але залишився спокійним:

— Що чому?

— Чому ти сказав мамі зробити аборт? Як ти міг так вчинити? — настояла Евсун, нахилившись до батька.

— Це зараз недоречно, — відповів Дживан, немов намагаючись уникнути розмови.

— Ні, тату! Це важливо! Мама все життя була поряд з тобою, навіть коли було боляче. Вона мовчала, але це не означає, що ми повинні мовчати тепер! Ти сам колись надавав їй болю, але зараз я не дозволю, щоб вона постраждала через це знову. Мама не зробить аборт! Ця дитина народиться, і вона буде моїм братом або сестрою! — твердо сказала Евсун, дивлячись на батька.

Дживан, зрозумівши рішучість доньки, вимовив:

— Ти хочеш цього?

— Так, я хочу, і більше не буде жодних маніпуляцій. Не засмучуй більше маму.

— Гаразд… нехай буде по твоєму, — знизав плечима Дживан, ніби здаючись.

Евсун пішла до своєї кімнати, з гнівом грюкнувши дверима. Через кілька хвилин прийшла Айше, схвильована.

— Евсун, що ти йому сказала? Що ти зробила? — запитала мати, не вірячи в те, що сталося.

— Все добре, мамо. Ти не будеш робити аборт, я поговорила з батьком. Ця дитина народиться, і все буде добре, — заспокоїла її Евсун.

Айше, почувши це, не стримала емоцій і заплакала від щастя, на обличчі з’явилася усмішка, хоча серце все ще боліло від пережитого.

Тим часом Левент, брат Евсун, дізнався про сварку між батьками і поспішив до сестри. Він переживав за родину і хотів допомогти.

— Евсун, що сталося? Я чув, що батько та мама посварились, що з ними ?— запитав Левент, входячи до кімнати.

— Левент, мама вагітна, — пояснила Евсун.

— Як це? — Левент був шокований.

— Батько замість того, щоб підтримати, сказав їй зробити аборт, — відповіла Евсун, не стримуючи сліз.

Левент, почуваючись вкрай некомфортно, відповів:

— Я піду поговорю з ним. Це не правильно.

— Левент, я вже поговорила з ним. Тепер ця дитина народиться. Але я не знаю, як сказати про це всім. — Евсун зітхнула.

Левент, підтримуючи сестру, пообіцяв:

— Я подбаю про це, не переживай.

Після цього Евсун вирішила трохи відволіктися, вирушивши на прогулянку з Зейнеп. Левент запропонував підвезти її до моря.

— Куди ти йдеш, вся така гарна? — запитав Левент, коли побачив, що Евсун приготувалася до виходу.

— Хочу зустрітись із Зейнеп, — відповіла Евсун.

— Я тебе підвезу, — погодився Левент.

— Я скажу Селіму, — додала Евсун.

— Гаразд, — кивнув Левент.

Вони поїхали до моря, до місця, де Евсун часто гуляла в дитинстві. Там була Зейнеп, що лежала на лежаку і, побачивши Евсун, не повірила своїм очам.

— Це що, сон? — сказала Зейнеп, піднявши голову.

— Так, це я, — посміхнулась Евсун, і вони радісно обнялися.

— Нарешті ти приїхала! Я так тебе чекала! — вигукнула Зейнеп.

— Я знаю, ти найбільше, — сказала Евсун, обіймаючи подругу. — Я дуже скучила.

Зейнеп, сміючись, запитала:

— Як Англія?

— Чудово, але я дуже сумувала за Стамбулом, за морем, — зізналася Евсун.

— Так, іншого Стамбулу ти не знайдеш, — сказала Зейнеп.

— Але зараз ти тут, у Стамбулі, тому не сумуй!

— Я приїхала лише на два тижні, — додала Евсун, і в голосі її відчувалася сумна нотка.

— О, це вже не так весело! — засмутилась Зейнеп. — Ти кажеш, що сумуєш, але хочеш повернутися?

— Так, я боюсь, — зізналася Евсун.

— Чого ти боїшся?

— Якщо залишусь тут, батько маніпулюватиме мною, змусить одружитись і керуватиме моїм життям.