Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » В сяєві Локобренни, Alana Nesta 📚 - Українською

Читати книгу - "В сяєві Локобренни, Alana Nesta"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "В сяєві Локобренни" автора Alana Nesta. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 22
Перейти на сторінку:

Він замислився. Помовчавши, нарешті відповів:

— У цьому конкретному випадку — ні. Нам навряд чи вдасться спокійно посидіти десь без фанатів чи папараці, — зітхнув Том. — Може, ти знаєш якесь затишне місце, де можна поговорити і не боятись пліток і шепоту за спиною?

Чесно кажучи, мені теж хотілося тиші, а відмовитися від зустрічі було чомусь нестерпно складно. Я замислилася — і зрештою прийняла рішення. Кивнувши, я назвала адресу.

Коли ми вийшли з машини, Том зупинився, почав озиратися:

— А де ж тут кафе?

— Я запросила тебе до себе додому. Зазвичай я не запрошую незнайомців у дім, але ситуація — нестандартна. Тож, прошу... — мовила я, відчиняючи двері.

Ми піднімалися на третій поверх у повній тиші. Це була стара будівля з гвинтовими сходами, які круто здіймалися вгору. Сходинки скрипіли під ногами, ніби розповідали історії всіх, хто ходив ними протягом століть.

Увійшовши до квартири, він озирнувся.

— У тебе дуже затишно. До речі, я відпустив водія — нехай не привертає зайвої уваги.

— Не хвилюйся, в цей район їздять таксі, — сказала я, скидаючи туфлі й вмощуючись на дивані. Нарешті. Я мріяла про це ще з середини дня.

— Якщо хочеш, можу зробити масаж стоп. У цьому я — справжній професіонал, — підморгнув він, сідаючи поруч.

— Дякую, але ні. Я залишу тебе на кілька хвилин — переодягнуся у щось зручніше. Можеш тим часом налити собі щось, — я кивнула в бік столика з напоями. Взявши туфлі, пішла до спальні, відчуваючи його погляд на собі.

Я переодягнулася в домашню сукню зеленого кольору, дістала шпильки з волосся й дозволила локонам вільно спадати на плечі. Озирнувшись у дзеркалі, подумала, що виглядаю доволі добре.

Коли я повернулася до вітальні, Том стояв спиною до мене, з келихом вина в руці, дивився на захід сонця.

— Я завжди з трепетом спостерігаю, як заходить сонце. Вже багато років — для мене це найзаворожуюче й водночас найтривожніше видовище.

— А що ж у ньому тривожного?

— А раптом завтра воно не зійде?

Він обернувся й уважно подивився на мене. У променях заходу його погляд здався мені, навіть трохи зловісним. І вперше я задумалася: я ж запросила до себе в дім зовсім незнайому людину…

Він, ніби читаючи мої думки, промовив...

— Ти мене боїшся?

— Ні… — невпевнено відповіла я.

— Якщо тобі некомфортно, просто скажи — я піду, — мовив він, наближаючись.

— Все гаразд. І я ж людина честі, завжди віддаю борги. А як ми вже з’ясували — я тобі винна. Тож сідай, я зараз щось приготую. Ти ж голодний?

— Ще й як, — відповів він із загадковою усмішкою, від якої по мені пробігли мурашки. Заспокойся. Це просто акторська гра. Він відпрацьовує майстерність, і тільки... А ти вже...

— Може, я зможу допомогти?

— Цибулю пошинкуєш? — мстиво запитала я.

— Давай, — сказав він, знімаючи піджак, акуратно вішаючи його на спинку стільця і закочуючи по лікті рукави сорочки.

— Зачекай. — Я дістала фартух і стала зав’язувати його на ньому. Том стояв спокійно, поки я кружляла навколо, зав’язуючи пояс.

— Шкода, в мене немає кухарського ковпака — ти міг би зніматися в кулінарному шоу разом із Гордоном Рамзі.

Ми розсміялися.

Том виявився вправним учнем — швидко нарізав овочі для салату, поки я варила пасту й готувала соус. Ми вели легку, веселу, ні до чого не зобов’язуючу бесіду. Разом накривали на стіл.

Це виглядає так, ніби ми робили це вже тисячу років, — спіймала себе на думці.

— Ооо... — протягнув він, спробувавши пасту, — ти готуєш божественно.

— Ти теж, — пожартувала я, відправляючи ложку салату до рота. Ми знову розсміялися.

З ним затишно і весело, і без зіркової хвороби, — подумалося мені.

Після вечері ми разом прибрали зі столу. Я зварила каву, і ми перемістилися до вітальні.

— Раз ми вже обговорили всі класичні теми, може, поговоримо про тебе? — запитала я.

— Не всі. Ми ще про погоду не згадали, — хитро усміхнувся Том, а потім, вже серйозніше:

— Що саме ти хочеш знати?

— Усе, що ти готовий розповісти.

— Добре. Питай. Обіцяю — відповім максимально чесно.

Я відпила вина і замислено подивилася поверх бокала.

— У тебе було щасливе дитинство?

Том скривився:

— Напевно так… Мама в мені душі не чула й пробачала всі витівки. А от батько був суворим, тому ми з ним не дуже й ладнаємо.

— У тебе є брати чи сестри?

— Є.

— І це все?

— Ага.

— Максимально чесно, кажеш… Добре. А чому ти вирішив стати актором?

1 2 3 4 ... 22
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «В сяєві Локобренни, Alana Nesta», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «В сяєві Локобренни, Alana Nesta» жанру - 💛 Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "В сяєві Локобренни, Alana Nesta"