Книги Українською Мовою » 💙 Містика/Жахи » Кам’яна Матір, Йо Томас 📚 - Українською

Читати книгу - "Кам’яна Матір, Йо Томас"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кам’яна Матір" автора Йо Томас. Жанр книги: 💙 Містика/Жахи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 18
Перейти на сторінку:
Дорога до Кам’яної пам’яті. Тіні у досьє

Барнхаус Віктора стояв серед сірих цегляних будинків, мов вирізаний з іншої історії. Чорний фасад, дерев’яні віконниці, дах, що нагадував гострий ніж, і тиша — така, як у приміщеннях, де зберігаються спогади.

Його старенький Volvo  70ХС в’їхав на подвір’я під спів нічного дощу.

— Тепло, — буркнув Віктор, заходячи всередину і одразу запалюючи настінні лампи.

Белла лишила черевики в тамбурі, одразу пішла до стелажа. Гражина мовчки зняла куртку, повісила її так, ніби знала це місце давно.

Віктор відчинив важкі двері, що вели у його «архів». Сотні жовтих тек, обв’язаних шпагатом, зберігали історії, які зникли зі світу, але не з його пам’яті.

— Справи про зникнення. Діти. Блукаючі душі. Дивись тут, — сказав він, кинувши теку з позначкою 1974–1990 на стіл.

Гражина сіла навпроти, пролистуючи старі папери, наче ті самі говорили. Її пальці торкались пожовклих сторінок обережно, але впевнено.

— Оце вже цікаво. Диви, — вона кивнула Віктору. — Троє дітей зникли в 1985. І всіх бачили востаннє біля тої самої кам’яної баби.

— А це, — додала Белла, — справа про молодого хлопця, який у 2002 залишив у будинку записку: «Я маю дати ім’я». Більше його не бачили.

Віктор відклав справу й присів. Дощ торохтів по дахові.

— Гражино, ти ж у нас вже спец із таких речей. Якщо це Потерча — як його зупинити?

— Не зупинити, — відповіла вона спокійно. — Його треба переназвати. Дати йому нову історію. Інакше воно буде шукати, поки не знайде когось слабшого.

Вона зробила паузу, втупившись у вікно. Потім, не відводячи погляду:

— І ще. Мені треба інше автівка

Віктор здивовано підняв брову:

— Чого це?

— Моя Mazda родстер гарна, але вона не для цього. Нам доведеться багато їздити — полями, селами, в дощ і сніг. Потрібна машина, в якій можна спати, працювати, тримати міні архів.
— Volkswagen Caddy Maxi. Diesel. Чорний. Задні сидіння знімаються, фургон — як офіс на колесах. Я вже вирішила.

Віктор посміхнувся криво:

— Слухай,  ти — чаклунка з бойовим фургоном. 

— Не жартуй, — сказала Белла. — Цього разу все серйозно. Якщо Потерча прорветься остаточно — воно шукатиме не лише ім’я. Воно шукатиме тіло.

Всі замовкли.

За вікном щось зашурхотіло. Гражина підвелась, підійшла до дверей і відкрила. На ґанку — мокрий аркуш. Його принесло вітром.

На ньому, дитячим почерком, було написано:

«Я чекаю.»

               --------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

 

На автостоянці автовикупу дув пронизливий вітер, і між рядів уживаних машин скрипіли прапори дилера. Гражина стояла з ключами в руках, мов отримала зброю.

— Volkswagen Caddy Maxi. 2015 рік. Чорний, дизель. Ледь приглушений тюнінг. В салоні — обігрів, змінене сидіння з ортопедичною підтримкою, ззаду — міні-шафа, органайзер, переносний сейф для документів і місце для сну, застелене темно-сірою ковдрою.

— Це вже не авто. Це твоя нова домівка, — сказав Віктор, киваючи схвально.

— Це — фортеця, — відповіла Гражина, відкриваючи багажник. Там вже лежав її ноутбук, — Залишилось тільки дістатись туди, де все почалось...

     ----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

 

 

Вранці наступного дня вони виїхали у те місто де знайшли зачепки спільними зусиллями. Віктор і Белла влаштувались позаду: Белла з термочашкою кави, Віктор — із планшетом, читаючи нотатки...

 

 

За кермом — Гражина. Її обличчя — спокійне, але погляд пильний. Вона мала маршрут у голові, навіть не користувалась навігатором. У неї був дар — відчувати, куди вести.

 

 

— До Кам’янця ще десять годин. Через Житомир, Хмельниччину. Зупинимось на заправках. У тебе є все? — озвалася вона до Віктора.

— Крім здорового глузду — все є, — відгукнувся він.

— Це тому, що ти його витратив у першій справі, — прокоментувала Белла.

Перша зупинка — на заправці у Пирятині. Вітряно, пахло бензином і гарячим хлібом. Віктор узяв каву, Белла — воду, а Гражина швидко перевірила в ноуті мапу давніх поселень. Усі координати вказували на одне — пагорб поблизу Кам’янця, де, за словами старого професора етнографа, жила стара ворожка, Марія Іванівна, ще з 70-х років.

— Вона не просто ворожка. Вона — хранителька. — сказала Гражина, згортаючи карту.

   -------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

На черговій  заправці вже надвечір, неподалік від Хмельницького, вони довше не виходили з авто. Гражина увімкнула ноутбук і показала скановані справи:

— Подивіться. У кожному випадку, де фігурує Потерча, є згадка про камінь, нездатність сказати ім’я, і нічну тінь. Це структура легенди. Але тут — воно діє, мов жива істота. Не символ, не метафора.

— Може, воно і є — не демон, а... щось інше, — припустила Белла. — Душа, що не отримала імені, тіла, могили...

Віктор зітхнув.

— І шукає когось хто нарече його. Бо якщо ніхто не дасть імені — вона візьме чуже.

 

Коли стемніло, чорний Caddy виїхав на вузьку сільську дорогу, що вела до села біля Кам’янця. Фари ковтали густу темряву, і лише Гражина почувалась у ній впевнено.

Вона зупинилась на узбіччі, де стояв хрест — старий, обгорілий.

— Це знак. Вона близько.

За пагорбом блимало вікно — єдине світло на кілометри.

— Там живе Марія Іванівна, — сказала Гражина.

Вона вимкнула двигун. І в тиші, що настала, чітко пролунало:

«Ім’я моє чекає. Ти назвеш його, чи воно візьме твоє?»

 

Дерев’яна хата стояла на відшибі, наче сама земля виштовхнула її з села. Вікна в жовтому світлі, чорний дим із димаря, і криниця, обкладена старим камінням, що світилось у світлі фар.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 ... 18
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кам’яна Матір, Йо Томас», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Кам’яна Матір, Йо Томас» жанру - 💙 Містика/Жахи:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Кам’яна Матір, Йо Томас"