Читати книгу - "Проти моєї волі , Верона Дарк"

Кабінет батька був закритим для сторонніх. Масивні дерев’яні стіни поглинали будь-який звук, а напівтемрява створювала атмосферу змови.

— Вона — ідеальний варіант, — тихо мовила мати, перегортаючи фотографії з тонкої папки. — Лоліта. Тільки закінчила школу. Тиха, вихована. Без зв’язків, без минулого, без скандалів. Вона — як білий аркуш.

— І виглядає... гідно, — схвально кивнув батько. — Принаймні на фото. Гарненька, проста, не викличе підозр. Жодних інтриг, жодної метушні.

— А головне — не стане ставити запитань. Вона буде вдячна за шанс. Це не якась розпещена мажорка, яка вимагатиме яхту і кольє щотижня.

— Адам зненавидить нас, коли дізнається, — пробурмотів він.

— Зненавидить. Але потім змириться. Він завжди змиряється, коли розуміє, що опір — марний. Ми ж не питаємо, чи він закохається. Нам не потрібна любов. Нам потрібна тиша, стабільність. Прикриття.

Батько обережно поклав папку на стіл і втупився у вікно.

— Вона буде його тінню. Спокійною тінню. І, що найголовніше — вона не стане для нього загрозою.

— Якщо Адам буде вести себе як зазвичай, суспільству буде достатньо гарної, мовчазної дружини поряд. Усі походеньки — це вже другорядне. Але офіційно він стане сімейною людиною. Надійною. Відповідальною.

— Ми врятуємо репутацію. І втримуємо контроль над компанією.

— Все буде саме так, як треба, — мати рішуче закрила папку. — Лоліта — наша страховка. Проти його ж волі, але заради його ж майбутнього.