Читати книгу - "Мураха у скляній банці. Чеченські щоденники 1994—2004 рр."

Тьотя Мар’ям прийшла з городу, шукала. А потім я сказала, що ключі знайшла на вулиці, і віддала. Тьотя Мар’ям спізнилася на роботу.

Поля

11.08.

Дідусь хворіє. Він лежав. Мама купила ліки. Потім він поїхав до свого помешкання.

У його квартирі багато книжок — їх ніколи не прочитати! Книжки на всіх полицях, а полиці від підлоги до стелі! Дідусь їх купує і зберігає.

Я читала Сервантеса, «Дон Кіхота», два томи. Книжки старі. Там усередині картини закриті папером тонким. І я дивилася ці картини й думала, що теж там подорожую.

Поля

20.08.

Я прокинулась і згадала дідуся. Позавчора йшов дощ. А потім було сонце. Ми пішли дорогою, і дідусь сказав:

— Бачиш дерево? Воно — дитина. Потім дерево стане доросле, а потім старе. Колись зникне. З нього зроблять стіл або розтоплять грубку. Так завжди буває.

Це була береза. Ще він сказав:

— Не рви листя. Йому боляче.

Я сказала:

— Ні, не боляче.

А дідусь сказав, що листки — це пальці. І я зрозуміла, що, якщо їх зірвати, їм боляче.

Я більше не буду.

Поля

25.08.

Гуляли двором і співали пісні. Я, Альонка і Хава. Про те, як у нашу гавань заходили кораблі, великі кораблі з океану.

Я придумала співати пісню. Ми ходили навколо дому й горлали. Сусіди стукали кватирками.

Потім прийшов місяць. І ми здивувалися. Місяць був червоний. Ми ніколи раніше не бачили червоного місяця! Він був великий, а навкруг червоне світло. Я сказала:

— Давайте втечемо звідси. Аж за сині гори!

Хава не погодилась, Альонка злякалась. Ми вже якось тікали з Альонкою. Недалеко. За дві зупинки тільки втекли.

Поля

26.08.

Відпустила мураху. Вона так і не збудувала палац у скляній банці. Мабуть, просто не стала. Не схотіла для мене. Або не змогла на самоті.

Поля

27.08.

Мамі на роботі не платять грошей. Ми торгуємо газетами. Ходимо і продаємо їх по вулицях з ранку до ночі. Кричимо: «Газети! Газети!» Ноги болять. Нам потрібно купити ліки. Дідусь у лікарні.

01.09.

Була на Святі школи. Сказали, у нас будуть уроки кулінарії. Це добре. Я люблю готувати. Мене тьотя Мар’ям учить робити халву й вареники.

08.09.

Гралася з Ваською. Це син тьоті Дусі.

Я подарувала Альонці коника. Вона подарувала його Васьці. Я вчепилась у ноги коника. Не хотіла, щоб Васька забрав. Усі ревли.

Потім я бачила Вадикову бабусю. Її звати Аксінья. З Вадиком я дружила. Катала його на санчатах, коли зима. Він же маленький!

А потім вийшла якось, а мені назустріч біжать хлопці: Вітя і син дяді Умара. Кричать:

— Вадик горить! Вадик горить!

Я подумала, сад у Вадика горить. Уже горіли сади за будинком. Сухо, дощу немає. Пішла до Вадикової бабусі. Сказала:

— Сад ваш горить.

Вона відповіла:

— Нехай горить!

Тому що була пожежа, і тато Альонки згорів там: пожежу в саду гасив сусідам. От.

Потім ми пішли гуляти: я, мама й Альонка. Були в парку і їли морозиво. Прийшли додому, а тут Сашка з другого поверху їде на велосипеді. Кричить:

— Вадика знайшли!

Мама не зрозуміла, і я теж, а Сашка сказав:

— Його замкнули в саду в сараї Вітя й Васька та підпалили. Він згорів! Живцем.

Я сказала, що неправда. Я бачила Ваську. Він в Альонки телевізор дивився. А назустріч мені бігли Вітя й син дядька Умара. Світленький чеченець.

Васька не палив нікого. Він мультики дивився! А родина Вадика в міліцію написала на батьків Васьки. Тому, що батьки Віті — п’яниці. Вітя дегенерат. А Васька нормальний.

Вадика поховали в труні з закритим віком. Тільки фото було.

11.09.

На ринку були люди зі зброєю. Щось шукали. Усі злякалися.

14.09.

Я пішла до нової школи. У класі багато дітей. Є дівчинка Діана. Її мама вчителька. Діана всіх б’є й відбирає сніданки. Рве зошити. У мене теж порвала зошит.

Я так хвилювалася на диктанті, що переплутала слова. Дуже боюся трійки. Мама може побити.

Зате мій твір усім сподобався. Його читали навіть старшокласникам в інших класах. Сказали, просто чудово! Я написала, що настала осінь. Кожен листок живий. Він зберігає в собі історію свого життя.

Поля

16.09.

Наша вчителька Людмила Ніколаєвна грається з нами на перерві. Вона сива. Ми її дуже любимо і при ній не сваримося. Вона попросила намалювати в зошиті слов’янських міфічних істот: домовика, лісовика й водяника.

Ще в школі навчають готувати. Є такий урок. Ми готуємо салати.

18.09.

Мама забирає мене зі школи після торгівлі на ринку. Ми йдемо додому.

А сьогодні неділя. Я пішла допомагати їй торгувати газетами. Але торгівлі не було.

Мама плакала. Дідусеві потрібні ліки. У лікарні немає. Потрібно купити.

Незнайома тьотя дала нам морозиво.

24.09.

Усі хвалили мою доповідь про планети. Я писала про Юпітер і Марс. Мама допомагала клеїти картинки.

05.10.

Стріляли! Це було та-а-ак страшно. Я плакала. А дідусь Ідрис, наш сусід, сказав, щоб ми не боялися, що не буде війни. У мене сильно калатало серце. Вибухи були.

Я боюся ходити до школи.

09.10.

Кружляли вертольоти й літаки. Низько. Серце калатає. Вони вбиватимуть нас? Сказала мамі.

Мама каже:

— Ні. Не буде війни. Не буде!

11.10.

Багато дідусів із бородами. Усі щось говорять. По колу бігають і читають молитву. Мені здається це дуже дивним.

А дід Ідрис сказав, що все буде добре, і дав цукерки. І тьотя Валя сказала. І бабуся Зіна. І тьотя Мар’ям.

Не буде війни. Це просто літаки літають. Дивляться на нас.

15.10.

Стріляють літаки. Я не ходжу до школи. Ніхто не ходить.

Я і мама провідували дідуся в лікарні. І я побачила свою бабусю Елізабет. Це мама мого тата. Вона стара.

Вона спитала мене:

— Ти мене доглядатимеш? Будеш допомагати мені?

А потім сказала:

— Ти дідуся добре доглядаєш!

Я її бачила всього двічі. Більше ніколи. Вони з мамою не дружать. Бабуся Елізабет живе в районі «Мінутка».

Дідуся Анатолія в лікарні обікрали. Поцупили гроші, їжу. Йому зробили укол, він заснув, і все вкрали.

Їжі в лікарні немає. Треба приносити їжу.

18.10.

Ми були на ринку. Літак низько літав.