Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Зірки Егера 📚 - Українською

Читати книгу - "Зірки Егера"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зірки Егера" автора Геза Гардоні. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 228
Перейти на сторінку:
впала. Невдовзі вже вона верещала і пручалась у руках турка.

— Цить! — гримнув турок.— Цить, бо з'їм! Гам-гам!

Дівчинка затихла. Тільки серденько її тріпотіло, як у горобчика, що потрапив у сильце.

Та тільки-но вони підійшли до коней, вона знову закричала:

— Таточку! Татку!

В розпачі їй здавалося, що її крик почують бозна-де.

Гергей теж тер кулачками очі й плакав:

— Я піду додому, я хочу додому!

— Мовчи, поганий байстрюче! — загорлав на нього турок.— А то я тебе розірву!

І він погрозливо затряс кулаком.

Діти затихли. Дівчинка була майже непритомна від страху. Гергей тихенько схлипував, сидячи в гнідого на спині.

Ось вони рушили в дорогу.

Вибралися з лісу. Гергей бачив, як шляхом, що вів через Мечек, тягнуться турецькі обози. Акинджі[3] верхи на конях, піші асаби[4], найманці в різношерстій одежі. Сидячи на прудких низеньких конях, вершники скакали до Печа.

Люди, що йшли попереду, супроводжували близько десятка фір і возів. На возах було безладно навалено покривала, скрині, ліжка, барильця, стільці, невичинені шкури, мішки з зерном. Побіля підвід чвалали сумні невільники, руки у них зв'язані за спиною, ноги закуті в кайдани.

Наш яничар[5] мав три підводи і семеро бранців. Крім нього, йшло ще п'ятеро яничарів у синіх шароварах, червоних сап'янцях, білих ковпаках і троє асабів у смушкових шапках, з довгими списами в руках. На шапці нашого кульгавого яничара гойдалося запилене страусове перо, що звисало геть аж на спину.

Поки яничар був у лісі, всі його три підводи стояли на узбіччі, пропускаючи решту.

Яничари зустріли реготом малюків і коня.

Що вони там лопотіли по-турецькому, Гергей, звісно, не розумів. Мабуть, про нього і Віцушку. Подивляться на них і сміються. А як поглянуть на коня — розмахують руками, наче мух відганяють.

Турок кинув дітей на фіру, просто на клумаки з майном. Там сиділа товстощока дівчина-невільниця, ноги в неї були скуті ланцюгом. Їй і доручили доглядати дітей. Затим один з яничарів розв'язав брудний мішок і став діставати з нього дитячу одежу. Тут знайшлося все необхідне. І сукенка, і маленький кожушок, і чумарка з металевими гудзиками, і шапка, і капелюшок, і маленькі чобітки. Турок вибрав дві сорочечки і маленький кожушок, кинув усе це на фіру.

— Одягни їх! — наказав одноокий дівчині.

Дівчині на вигляд було років сімнадцять. Одягаючи малюків, вона голубила їх, обціловувала.

— Як тебе звати, моє янголятко?

— Віцушка.

— А тебе, моє серденько?

— Гергей.

— Не плачте, мої любі. Я вас не покину.

— Я хочу додому,— заплакав Гергей.

— І я теж...— схлипувала Віцушка.

Дівчина міцно обняла малюків і притисла до себе:

— Добрий боженько приведе нас згодом додому, тільки не треба плакати.


Сільські собаки, сердито гавкаючи, наскакували на довговолосого прочанина з білою бородою. Вони б і сутану його роздерли, якби він не відбивався від них довгим ціпком з хрестом нагорі.

Прочанин йшов спочатку посередині шляху, але, побачивши, що кудлатих великих псів більшає, відступив до плоту, чекаючи, поки хтось вийде з хати і врятує його від цієї собачої облоги.

Але погляди людей, що повиходили, зачувши гавкіт собак, були звернуті в інший бік: селом мчали п'ятеро угорських витязів. Попереду скакав русявий богатир у багряному плащі. На шапці в нього журавлине перо, поперек сідла лежала рушниця. З-під легкого вишневого камзола зблискувала кольчуга. Слідом за ним скакало ще четверо витязів. В'їхавши в село, подорожні роззиралися, наче кожна хата в цьому селі для них була дивиною.

Біля воріт будинку Цецеї на камені дрімав селянин, тримаючи в руці списа. Цокіт кінських копит розбудив його. Вартовий поспіхом відчиняє ворота, і вершники через місток в'їжджають у подвір'я.

Цецеї сидів у затінку комори, згорбившись, наче старий орел. Неподалік кілька кріпаків стригли вівцю. В їхніх руках були ножиці, за поясом

1 2 3 4 ... 228
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зірки Егера», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зірки Егера"