Читати книгу - "Макбет, Вільям Шекспір"

Макбет

(убік)

Вже збулися

Два віщування - як пролог до драми,

Де тема - царство.

(До Росса й Ангуса)

Дякую, панове.

(Вбік)

Ні злом не може бути, ні добром

Ця заохота надприродна. Справді,

Якщо це зло, чом з успіху воно

І з правди почалось,- я ж тан кавдорський!

Якщо добро, чого ж від дум жахливих

На голові встає волосся дибом

І серце мов скажене в ребра б’є

Наперекір природі? Страх уявний

Від справжнього ще більше нас лякає.

Сама лиш думка про ймовірне вбивство

Притьмарила мій ум, зв’язала руки,

Весь світ навколо мене обернула

В порожню тінь.

Банко

(до Росса й Ангуса)

Хвилюється він тяжко.

Макбет

(убік)

Нехай, вінець пообіцявши, доля

Сама мене й вінчає.

Банко

В новім стані

Йому, неначе в одязі новому,-

Незручно чується.

Макбет

(убік)

Е, будь-що-будь!

Покаже час, яку обрати путь.

Банко

Достойний тане, ми ждемо на тебе.

Макбет

Пробачте, друзі. Спогади обсіли

Мій розум стомлений. Але ваш труд

Я записав у серце і щодня

Читатиму. Ходім до короля.

(Стиха, до Банко)

Про все подумай, що тут сталось. Згодом,

Коли все зважимо, з тобою ми

Відверто поговоримо.

Банко

(стиха, до Макбета)

Охоче.

Макбет

(стиха, до Банко)

А поки що - мовчи. Ходім.

Виходять.

Форрес. Зала в палаці.

Фанфари.

Входять Дункан, Малкольм, Дональбайн, Ленокс і почет.

Дункан

Кавдора страчено? Вернулись ті,

Кому я доручив це?

Малкольм

Ні, владарю.

Вони ще не вернулись. Та мені

Один із свідків страти розповів -

У всім признався зрадник, і прощення

У вашої величності благав,

І щиро каявся. З життям прощався

Достойніше, як жив. Він смерть прийняв,

Неначе здавна помирати вчився,

І найдорожче він відкинув, ніби

Пусту дрібницю.

Дункан

Ні, не вмієм ми

Із виразу облич думки читати.

Адже цьому васалові я завжди

Так довіряв.

Входять Макбет, Банко, Росс і Ангус.

О мій кузене славний!

І досі на мені важкий тягар

Невдячності. Але ти мчав так прудко,

Що і найшвидшим крилам нагороди

Тебе не наздогнать. Хотів би я,

Щоб меншими були твої заслуги,

Віддячити тоді я зміг би гідно

За них. Тепер сказати мушу так:

Твої заслуги вищі від подяк.

Макбет

Служу величності я вашій вірно -

У цім обов’язку є й нагорода.

Приймати послуги належить вам,

Нам - бути дітьми й слугами престолу

И робити все, щоб заслужити вашу

Любов і шану.

Дункан

Бажаним будь гостем.

Тебе ростив я й дбатиму, щоб далі

Ти виростав. Мій Банко благородний!

Ти заслужив не меншого,- хай це

Відомо буде всім. Дозволь тебе

До серця пригорнуть.

Банко

Як в нім дозрію,

Ваш буде урожай.

Дункан

Такого щастя

Я повен, що воно сховатись прагне

У росах смутку. Діти рідні, тани,

Усі, хто поруч з троном нашим,- знайте:

На нього право ми передаєм

Своєму первістку Малкольму й титул

«Принц Кемберлендський» 12 надаєм йому.

Та не лише йому шаноби знаки -

Вони сіятимуть, неначе зорі,

На всіх достойних. В Інвернес, Макбете,

Рушаймо, нашу дружбу закріпити.

Макбет

Важкий мені спочин, що вам не служить.

Повинен сам я вісником помчати -

Дружину звісткою про ваш приїзд

Потішити.

Дункан

Кавдоре мій достойний!

Макбет

(убік)

Принц Кемберлендський на шляхах моїх -

Проб’юся чи спіткнусь об цей поріг!

О зорі, в душу не світіть мою -

Глибокий, чорний замір я таю!

Померкніть, очі, коли вас страшить

Те, що рука ця має довершить!

(Виходить)

Дункан

Так, добрий Банко, він одваги повен,

Його хвалити - наче на бенкеті

Розкошувати. Їдьмо вслід за ним.

Він поспішив, щоб гідно нас прийняти.

Який безцінний родич!

Фанфари.

Виходять.

Інвернес. Зала в замку Макбета.

Входить леді Макбет, читаючи листа.

Леді Макбет

«Вони мене перестріли в день перемоги, і я незабаром пересвідчився, що знання у них вищі за людські. Я запалав бажанням розпитати їх докладніше, але вони розтанули в повітрі. Не встиг я отямитись, як з’явилися посланці від короля і привітали мене кавдорським таном, титулом, що ним незадовго до того мене вшанували оті віщі сестри, пророкуючи мені ще більшу велич словами: «Макбете, славен будь, король майбутній!» Вважаю за обов’язок сповістити про це тебе, найдорожча співучаснице мого величчя, щоб ти, бува, не втратила належної тобі радості, не відаючи про ту велич, яка на тебе чекає. Збережи це в своєму серці і до зустрічі».

Гламіський ти й кавдорський тан і станеш

Тим, що провіщено тобі. Одначе

Всмоктав ти надмір людяності разом

Із молоком, щоб вибрать шлях короткий.

Ти честолюбний і величчя прагнеш,

Але без злочину зійти бажаєш

На висоту й, невинним залишившись

І чесно гравши, виграти обманом.

Ти чуєш клич: «Зроби - і все твоє!»

І стримує тебе лиш тільки страх,

Але не небажання! Йди сюди -

Свій дух тобі я в ухо увіллю

І владним словом знищу перепони

Поміж тобою й золотим вінцем,

Що доля