Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Лісова пісня, Леся Українка 📚 - Українською

Читати книгу - "Лісова пісня, Леся Українка"

790
0
15.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лісова пісня" автора Леся Українка. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 24
Перейти на сторінку:
бе­ре­гах, як у рут­вя­нім він­ку.

З лі­су на про­га­ли­ну ви­хо­дять дядько Лев і не­біж йо­го Лу­каш. Лев уже ста­рий чо­ло­вік, по­важ­ний і ду­же доб­рий з ви­ду; по-по­лісько­му дов­ге во­лос­ся бі­ли­ми хви­ля­ми спус­кається на пле­чі з-під си­вої повс­тя­ної шап­ки-ро­гат­ки; уб­ра­ний Лев у по­лот­ня­ну оде­жу і в яс­но-си­ву, май­же бі­лу сви­ту; на но­гах пос­то­ли, в ру­ках клов­ня (ма­лий яті­рець), ко­ло по­яса на ре­мін­ці но­жик, че­рез пле­че вип­ле­те­ний з ли­ка ко­шіль (тор­ба) на ши­ро­ко­му ре­ме­ні. Лукаш - ду­же мо­ло­дий хло­пець, гар­ний, чор­ноб­ри­вий, струн­кий, в очах ще є щось ди­тя­че; уб­ра­ний так са­мо в по­лот­ня­ну оде­жу, тільки з тон­шо­го по­лот­на; со­роч­ка ви­пу­ще­на, ме­ре­жа­на біл­лю, з ви­ло­жис­тим ко­мі­ром, під­пе­ре­за­на чер­во­ним по­ясом, ко­ло ко­мі­ра і на чох­лах чер­во­ні зас­тіж­ки; сви­ти він не має; на го­ло­ві бриль; на по­ясі но­жик і ків­шик з ли­ка на мо­туз­ку. Дійшовши до бе­ре­га озе­ра, Лу­каш зу­пи­нив­ся.

 

Лев

Чого ж ти зу­пи­нив­ся? Тут не мож­на

зай­ти по ри­бу. Мул­ко вельми, грузько.

 

Лукаш

Та я хо­тів со­бі со­піл­ку втя­ти,-

хо­ро­ший ту­та вельми оче­рет.

 

Лев

Та вже тих со­пі­лок до ли­ха маєш!

 

Лукаш

Ну, кілько ж їх? - ка­ли­но­ва, вер­бо­ва

та ли­по­ва,- ото й усі. А тре­ба

ще й оче­ре­тя­ну со­бі зро­би­ти,-

та лепсько грає!

 

Лев

Та вже бав­ся, бав­ся,

на те бог свя­то дав. А взавт­ра прий­дем,

то бу­дем хиж­ку ста­ви­ти. Вже час

до лі­су бид­ло ви­га­ня­ти. Ба­чиш,

вже он­де є тра­ва по­ме­жи ряс­том.

 

Лукаш

Та як же бу­де­мо си­ді­ти ту­та?

Таж лю­ди ка­жуть - тут не­пев­не міс­це…

 

Лев

То як для ко­го. Я, не­бо­же, знаю,

як з чим і ко­ло чо­го обій­ти­ся:

де хрест пок­лас­ти, де оси­ку вби­ти,

де прос­то три­чі плю­ну­ти, та й го­ді.

Посієм ко­ло хиж­ки мак-ві­дюк,

тер­лич по­са­ди­мо ко­ло по­ро­га,

та й не прис­ту­питься ні­яка си­ла…

Ну, я пі­ду, а ти со­бі як хо­чеш.

 

Розходяться. Лу­каш іде до озе­ра і зни­кає в оче­ре­ті. Лев іде по­над бе­ре­гом, і йо­го не стає вид­ко за вер­ба­ми.

 

Русалка

(випливає на бе­рег і кри­чить)

Дідусю! Лі­со­вий! Бі­да! Ря­туй­те!

 

Лісовик

(малий, бо­ро­да­тий ді­док, мет­кий ру­ха­ми, по­важ­ний об­лич­чям; у бру­нат­но­му вбран­ні бар­ви ко­ри, у во­ло­ха­тій шап­ці з ку­ни­ці)

Чого то­бі? Чо­го кри­чиш?

 

Русалка

Там хло­пець

на дуд­ки рі­же оче­рет!

 

Лісовик

Овва!

Коби всії бі­ди! Яка ску­па.

Ось ту­та ма­ють хиж­ку бу­ду­ва­ти,-

я й то не бо­ро­ню, аби не бра­ли

си­ро­го де­ре­ва.

 

Русалка

Ой ле­ле! Хи­жу?

То се тут лю­ди бу­дуть? Ой ті лю­ди

з-під стріх со­лом’яних! Я їх не зно­шу!

Я не терп­лю со­лом’яно­го ду­ху!

Я їх топ­лю, щоб ви­ми­ти во­дою

той дух не­на­вид­ний. За­лос­ко­чу

тих нат­рут­нів, як прий­дуть!

 

Лісовик

Стій! - не квап­ся.

То ж дядько Лев си­ді­ти­ме в тій хи­жі,

а він нам при­ятель. То він на жарт

оси­кою та тер­ли­чем ля­кає.

Люблю ста­ро­го. Таж як­би не він,

дав­но б уже не ста­ло сього ду­ба,

що стільки ба­чив на­ших рад і тан­ців,

і лі­со­вих ве­ли­ких таємниць.

Вже нім­ці мі­ря­ли йо­го, нав­ко­ло

втрьох пос­та­вав­ши, об­сяг­ли ру­ка­ми -

і лед­ве що стік­ло. Да­ва­ли гро­ші,

та­ля­ри би­ті, лю­дям ду­же ми­лі,

та дядько Лев зак­ляв­ся на жит­тя,

що ду­ба він по­вік не дасть ру­ба­ти.

Тоді ж і я на бо­ро­ду зак­ляв­ся,

що дядько Лев і вся йо­го рід­ня

по­вік без­печ­ні бу­дуть в сьому лі­сі.

 

Русалка

Овва! А батько мій їх всіх по­то­пить!

 

Лісовик

Нехай не ва­житься! Бо за­ва­лю

все озе­ро гни­лим то­ріш­нім лис­том!

 

Русалка

Ой ли­шеч­ко, як страш­но! Ха-ха-ха!

(Зникає в озе­рі.)

Лісовик, щось вор­ко­чу­чи, за­ку­рює люльку, сів­ши на за­ва­ле­но­му де­ре­ві. З оче­ре­тів чут­но го­лос со­піл­ки [ме­ло­дії № 1, 2, 3, 4], ніж­ний, ку­че­ря­вий, і як він роз­ви­вається, так роз­ви­вається все в лі­сі. Спо­чат­ку на вер­бі та вільхах за­май­орі­ли се­реж­ки, по­тім бе­ре­за лис­том за­ле­пе­та­ла. На озе­рі розк­ри­лись лі­леї бі­лі і за­зо­ло­ті­ли квіт­ки на ла­тат­ті. Ди­ка ро­жа по­яв­ляє ніж­ні пуп’янки.

З-за стов­бу­ра ста­рої роз­щеп­ле­ної вер­би пі­ву­сох­лої ви­хо­дить Мав­ка, в яс­но-зе­ле­ній оде­жі, з роз­пу­ще­ни­ми чор­ни­ми з зе­ле­ним по­лис­ком ко­са­ми, розп­рав­ляє ру­ки і про­во­дить до­ло­нею по очах.

 

Мавка

Ох, як я дов­го спа­ла!

 

Лісовик

Довго, доч­ко!

Вже й сон-тра­ва пе­рец­ві­та­ти ста­ла.

От-от зо­зулька мас­леч­ко ско­ло­тить,

в чер­во­ні че­ре­вич­ки убе­реться

і лю­дям од­мі­ря­ти­ме лі­та.

Вже з ви­рію поп­ри­лі­та­ли гос­ті.

Он жов­ти­ми пу­шин­ка­ми вже плав­лють

на чис­тім пле­сі ка­че­нят­ка ди­кі.

 

Мавка

А хто ме­не збу­див?

 

Лісовик

Либонь, вес­на.

 

Мавка

Весна ще так ні­ко­ли не спі­ва­ла,

як оте­пер. Чи то ме­ні так сни­лось?

 

Лукаш знов грає - ме­ло­дія № 5.

 

Ні… стій… Ба! Чуєш?.. То вес­на спі­ває?

 

Лукаш грає ме­ло­дію № 5, тільки ближ­че.

 

Лісовик

Та ні, то хло­пець на со­піл­ці грає.

 

Мавка

Який? Нев­же се «Той, що греб­лі рве»?

От я не спо­ді­ва­ла­ся від нього!

 

Лісовик

Ні, людський хло­пець, дядька Ле­ва не­біж,

Лукаш на ймен­ня.

 

Мавка

Я йо­го не знаю.

 

Лісовик

Бо він упер­ше ту­та. Він зда­ле­ка,

не з сих лі­сів, а з тих бо­рів сос­но­вих,

де на­ша ба­ба лю­бить зи­му­ва­ти;

оси­ро­тів він з ма­тір’ю-вдо­вою,

то дядько Лев прий­няв обох до се­бе…

 

Мавка

Хотіла б я по­ба­чи­ти йо­го.

 

Лісовик

Та на­що він то­бі?

 

Мавка

Він, пев­не, гар­ний!

 

Лісовик

1 2 3 4 ... 24
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лісова пісня, Леся Українка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лісова пісня, Леся Українка"