Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Дай серцю волю, заведе у неволю, Кропивницький 📚 - Українською

Читати книгу - "Дай серцю волю, заведе у неволю, Кропивницький"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дай серцю волю, заведе у неволю" автора Кропивницький. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 15
Перейти на сторінку:
Ве­ли­ка му­ка! Мо­же, ти ремст­вуєш на ко­го з нас? Мо­же, те­бе хто зо­би­див, так ска­жи.

Семен (підійшов до па­ру­боцт­ва). Доб­ри­вечір вам, па­но­ве то­ва­рист­во!


Усі. Се­мен!… На ж тобі!… Здо­ров! Чи дав­но прий­шов? Як по­жи­ваєш?


Семен. Спа­сибі, бра­то­ве! Як вас гос­подь ми­лує? (Цілується з де­яки­ми).


Іван. Що ж, обібра­ли бе­ре­зу?


2-й па­ру­бок. Та он Омелько єре­пе­ниться! Іван. Я ж ка­зав, що без ме­не ла­ду не бу­де! Хлопці, хто за Омелька, обізвись!


Голоси. Я! Я! Я!


Іван. Бач, Омельку, усі те­бе ба­жа­ють; чо­го ж ти бри­каєшся, мов той не­вук?


Омелько (по­ка­зує на Се­ме­на). Ось вам бе­ре­за! І ро­зум­ний, і до­теп­ний!


Деякі па­руб­ки. Мо­ло­дий ще ду­же! Хоч і пов­но в йо­го го­лові ро­зу­му, так глев­кий же ще той ро­зум,- не­хай за­черствіє!…


Омелько (чу­ха по­ти­ли­цю). Не хотілось би мені… Ну, та не­хай вже бу­де ва­ша звер­ху. Хто за ме­не, ста­вай уп­ра­во­руч!


(Скільки па­рубків пе­ре­хо­дять.)


Іван (став на, півдо­розі). А я, бра­то­ве, ні сю­ди ні ту­ди. Як­що Омелько пос­та­вить мо­го­ри­чу, то й я за нього.


З ха­ти ви­хо­дить Ми­ки­та.


Голоси. По­чав вже ви­га­ду­вать!…


Іван (ніби не ба­чить Ми­ки­ту). Ад­же ж Ми­ки­тин батько всіх лю­дей мо­го­ри­чив, щоб йо­го обібра­ли за стар­ши­ну.


Микита. А ти ж ба­чив?


Іван (здіймає кар­ту­за). І ви тут? Я хоч не ба­чив, та чув.


Микита. Гля­ди, щоб ча­сом тобі не по­зак­ла­да­ло!


Іван (глу­зу­ючи). За що ж ви гніваєтесь на ме­не, па­ни­чу? Звиніть, будь лас­ка, мені вже цей раз, а то все так бу­де!


Регіт.


Голоси. Та годі тобі, Іва­не, пе­рес­тань!


Іван. А, що-бо ви за на­род та­кий. Тільки що всту­пив у речі з па­ни­чем, а ви вже й по­ча­ли гри­ма­ти.


Ми­ки­та. Яз та­ким дур­нем і го­во­рить не хо­чу!


Іван. А звісно! Бо ви ж ви­со­ко­го коліна: ваш батько вкупі з хор­та­ми ли­зав панські тарілки! Що ж, Омельку, ку­пиш мо­го­ри­чу?


Голоси. Годі-бо тобі те­ре­вені пра­ви­ти!


Іван. І-і, ли­хо, не да­дуть і по­тор­гу­ва­тись. Ну, не­хай ста­ра в'язне! (Пе­рей­шов).


2-й па­ру­бок (пе­ре­хо­дя­чи). І я ту­ди, де більш!


3-й па­ру­бок (теж). У гурті й ка­ша смачніш!


4-й па­ру­бок. Ку­ди ко­би­ла, ту­ди й ло­ша!


5-й па­ру­бок. Що гро­маді, те й бабі!


6-й па­ру­бок. Гур­том і батька доб­ре бить!


7-й па­ру­бок. Слу­хай­те, хлопці, я ще вам торік ка­зав, щоб Со­ломію прог­на­ти з на­шої кум­панії, бо во­на в го­роді зовсім ошаліла.


Іван. Ста­ло буть, пе­рев­чи­лась на один бік.


7-й па­ру­бок. Іноді та­ке не­по­доб­не спле­ще, що й па­руб­кові со­ром­но слу­ха­ти, не те що дівці. Там як роз­пус­те гу­бу, так і не вгов­таєш її!


6-й па­ру­бок. Так, так, во­на та­ки лю­бить ско­ро­мин­ку.


Омелько. Та ну-бо, не пе­ре­би­вай!


7-й па­ру­бок. Те­пер же знов ка­жу вам, що як во­на бу­де хо­дить на наші ве­чор­ниці, то я вам не то­ва­риш.


Микита. А я хо­чу, щоб во­на хо­ди­ла!


Омелько. Ма­ло б чо­го ти не схотів!


7-й па­ру­бок. От спа­ру­вать би її з Ми­ки­тою,- бу­ла б па­ра!


Микита. А чо­му ж не з то­бою?


7-й па­ру­бок (сміючись). Бо ви обоє пансько­го код­ла: твій батько з ла­кизів, а її з по­варів!…


Іван. От як­би їх, брат­ця, й справді спа­ру­вать, як­раз на те б вий­шло, що "чорт сім пар че­ре­виків стоп­тав, до­ки до­ку­пи зібрав".


Микита (згор­да). Ну, не­хай би вже хто путній го­во­рив, а то…


Іван. А то що? Ну-ну! Чо­го ж ти за­мовк?


Омелько. Та пе­рес­тань вже! (До па­рубків). Я так, брат­ця, ду­маю, що Со­ломія не так-то й ви­ну­ва­та. Але ж гро­ма­да - ве­ли­кий чо­ловік. Ну, одк­ли­кай­тесь, хто не хо­че, щоб во­на бу­ла в нашій кум­панії.


Голоси. Я! Я! Я! Всі не хо­чуть!


Омелько. Що ж, Ми­ки­то, ба­чиш, тільки ти один за Со­ломію.


Микита. Тьфу на ваші по­ряд­ки! (Пішов).


Омелько. Ой не плюй, Ми­ки­то!


Іван. Знаєш, ку­ди плюнь?


Голоси. Не зачіпай­те йо­го, хай собі йде!


Іван. Що ж він тут розп­лю­вав­ся!… Я не по­див­люсь на нього, що він па­нич!


Голоси. Та цур йо­му!


Омелько. Та й то прав­да!. Не зачіпай дур­но­го, то й сво­го ро­зу­му не по­щер­биш! Слу­хай­те ж сю­ди, па­но­ве то­ва­рист­во! Не хотіло­ся мені, ду­же не хотіло­ся бу­ти за бе­ре­зу; ну, та ко­ли вже ва­ша во­ля, то му­шу пос­лу­жи­ти. Бу­де­мо ж гу­ля­ти чес­но, ти­хо та смир­но, як слід чес­но­му й по­важ­но­му па­ру­боцт­ву, так як гу­ля­ли наші діди й батьки… Ха­зяй­ку на ве­чор­ни­цях по­ва­жать і ша­ну­вать, як матір, з дівча­та­ми обіхо­ди­тись з по­ва­гою; та не за­бу­вать, брат­ця, що чес­на дівчи­на - то є кра­са і честь усього се­ла.


Всі. Так! Так!


Іван. Ну, вже Омелько що ска­же, то так, не­на­че драт­вою прист­ро­чить.


Семен. Не піде з по­зи­кою за ро­зу­мом!


Омелько. Те­пе­ра всклад­чи­ну та пок­ро­пи­мо ве­чор­ниці. Се­ме­не, ти бу­деш за міхо­но­шу; нас­та­нов­ляй бри­ля. (Ки­да у бриль Се­ме­нові срібні гроші). А ти, Гна­те, збігай за му­зи­ка­ми та й дівча­там дай звістку.


3-й па­ру­бок. Та це я знов за по­пи­ха­ча?


Омелько. Бо ти ж мо­лод­ший над усіх.


Парубки ски­да­ють Се­ме­нові гроші.


Іван (ви­вер­та ки­шені). Де ж це мої гроші? Де ж це во­ни у бісо­во­го батька поділись? От тобі й на! Ка­ла­вур! Обікра­ли… Е, ні, бре­шу, пост­ри­вай, осьдеч­ки во­ни! О, ко­ли б же не роз­си­па­ти!… На тобі, Се­ме­не, червінця!


Семен. Та це ж шаг, та ще й щер­ба­тий!


Іван. Щер­ба­тий? Тю! Та­ка йо­го й ма­ти щер­ба­та бу­ла. Бе­ри, ко­ли да­ють! Знаєш, бра­ти­ку: з го­ло­го, як з свя­то­го!


Омелько. Те­пер по­чи­най пісні - зве­се­ли­мо ву­ли­цю!


Голоси. Ану, гей, поч­не­мо "Чу­ма­ка"! За­чи­най хто!… 





Гуляв чу­мак на ри­ноч­ку,


Та пив чу­мак горілоч­ку:




Пропив во­ли, про­пив во­зи,


Пропив яр­ма, ще й за­но­зи


Все своє доб­ро! (двічі)




Прокинувся чу­мак вранці


Та по­ла­пав у кар­манці




Всі ки­шені ви­вер­тає,


Аж там гро­шей вже й чорт має ті вічі


Нічим пох­ме­ли­тись! (двічі)




Ой піду я до шин­кар­ки:


"Всип, шин­кар­ко, хоч з півквар­ти!"




Шинкарочка к чор­ту дметься,


Ще й з чу­ма­ченька сміється,


Дід що гіркий п'яни­ця! (двічі)




Скинув чу­мак жу­па­ни­ну:


"Всип, шин­кар­ко, чет­вер­ти­ну!"




"Ой не всип­лю чет­вер­ти­ну,


Здобудь гро­шей хоч з пол­ти­ну,


Двічі тоді пий-гу­ляй!" (двічі)




Вийшов чу­мак на мо­ги­лу,


Станув, гля­нув у до­ли­ну:




Стоять во­ли, сто­ять во­зи,


Висять яр­ма, ще й за­но­зи -


Не моє доб­ро!… (двічі)




От піду я у Мол­да­ву,


Там сім рік я по­го­рюю;




Ой сім рік я по­го­рюю,


Воли й во­зи по­ку­пую -


Вп'ять бу­ду чу­мак! (двічі) 





Завіса




1 2 3 4 ... 15
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дай серцю волю, заведе у неволю, Кропивницький», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дай серцю волю, заведе у неволю, Кропивницький"