Читати книгу - "Дипломатичний імунітет, Шеклі Роберт"

Якщо посол може обернутися на будь-що, то чи є така річ, на яку він не може обернутись?

— Добре запитання,— буркнув Гаррісон.

— І найголовніше,— додав Серсі.— Яка користь кидати списом у людину, що сама перетвориться на спис?

— А що, коли спробувати так? — озвався Мелі.— Припустивши, що він може обертатись на будь-що, напасти на нього вже по тому, як він перетвориться?

— Яким чином? — запитав Серсі.

— Скажімо, він у небезпеці й перекидається на ту річ, яка йому загрожує. А що як напасти на саму ту річ? І своєю чергою, якби, крім загрози, було що-небудь іще? Що б він тоді робив?

— І як це вам удасться зробити? — спитав Серсі.

— Ось так,— Мелі взяв трубку: — Алло? Дайте мені вашингтонський зоопарк. Негайно.

Почувши, що двері відчинилися, посол обернувся. В кімнату запхали лютого голодного тигра. Двері зачинились.

Тигр утупив очі в посла. Посол — у тигра.

— Принаймні це вже дотепніше,— проказав посол.

Почувши його голос, тигр стрибнув, мов розпрямлена сталева пружина, й упав на підлогу там, де щойно стояв посол.

Знову розчинились двері. Ввіпхали другого тигра. Той люто загарчав і стрибнув на першого. Хижаки зчепились у повітрі.

Посол з'явився за кілька футів від них і став спостерігати за бійкою. Він відступив убік, коли в кімнату запустили лева. Лев плигнув і мало не впав йому на голову, але, схопивши саму порожнечу й не знайшовши людини, кинувся на одного з тигрів.

Посол знову з'явився на стільці, він палив і дивився, як звірі шматують один одного.

Через десять хвилин кімната скидалася на бойню.

Посол тим часом знудився видовиськом і ліг на ліжко з книжкою в руках.

— Здаюся,— сказав Мелі.— Свій запас ідей я вичерпав.

Серсі мовчки втупився в підлогу. Гаррісон сидів у кутку і хиляв віскі.

Задзвонив телефон.

Серсі взяв трубку:

— Алло?

— Я розгадав! — залунав у телефоні голос Дарріга.— Здається, не помилився. Пождіть, я зараз беру таксі. Хай Гаррісон знайде кілька помічників.

— І в чому суть справи? — спитав Серсі.

— Основою всього є хаос,— відповів Дарріг і повісив трубку.

Чекаючи, поки прийде Дарріг, вони ходили з кутка в куток. Збігло півгодини, потім ціла година. І тільки через три години після дзвінка в кімнату, повільно ступаючи, зайшов Дарріг.

— Вітаю,— недбало промовив він.

— До біса вітання,— ревнув Серсі.— Де ти в дідька барився?

— Дорогою я став читати філософію посла,— сказав Дарріг.— Це шедевр.

— І через те пропадав так довго?

— Так. Щоб дочитати, я попросив водія об'їхати кілька разів навколо парку.

— Полишмо філософію. Як щодо...

— Я не можу її полишити,— промовив Дарріг чужим, здавленим голосом.— Боюся, що ми помиляємось. Я маю на увазі, щодо чужинців. Те, що вони повинні керувати нами, цілком слушно і правильно. По щирості кажучи, я хочу, щоб вони прилетіли чимшвидше.

Але певності в Дарріга не було. Голос йому тремтів, з обличчя рясно котився піт, стиснуті кулаки судомно сіпались.

— Це важко пояснити,— повів він далі.— Все прояснилося, заледве я взявся читати. Я побачив, які ми дурні, намагаючись бути незалежними в цьому взаємозалежному світі. Я побачив... Послухайте-но, Серсі. Припинімо ці всі дурощі й приймімо посла як друга.

— Заспокойтеся! — закричав Серсі на цілком спокійного фізика.— Ви вже не тямите, що плетете.

— Дивно,— промимрив Дарріг.— Я пам'ятаю, що я відчував... але більше того не відчуваю. Я думаю. Хай там як, я розумію ваш клопіт. Але ж ви не читали філософії. Скоро лиш прочитавши, ви збагнете, що саме я мав на увазі.— Він подав Серсі стос паперу. Серсі миттю підпалив його запальничкою.

— Це не має значення,— промовив Дарріг.— Я все запам'ятав. Ось послухайте. Аксіома перша. Всі народи...

Коротким ударом Серсі звалив Дарріга з ніг.

— Слова трактату мають бути семантичним ключем,— сказав Мелі.— Гадаю, вони призначені на те, аби притлумити в нас певні реакції. Й уся послова робота полягає в тому, щоб пристосувати слова до мислення тих, із ким він спілкується.

— Слухайте, Мелі,— сказав Серсі,— тепер це ваша робота. Дарріг знав розгадку або гадав, що знає. Треба витягти її з нього.

— Це буде нелегко,— відповів Мелі.— Адже він вважатиме, що зрадить праведне діло, якщо розповість нам.

— Мене не обходить, як ви її витягнете,— сказав Серсі.— Аби лише витягли.

— Якщо навіть він загине при цьому?

— Якщо навіть загинете ви.

— Допоможіть занести його до моєї лабораторії,— попросив Мелі.

Уночі Серсі й Гаррісон сиділи в контрольній кімнаті і стежили за послом. Серсі зауважив, що постійно думає про одне й те ж.

Що вбило Альферна в космосі? Чи можна відтворити це "щось" на Землі? Що таке принцип упорядкованості? Що означає "основою всього є хаос"?

"Якого дідька я тут сиджу?" — питав він себе. Але ні до чого не міг додуматись.

— Як ви гадаєте, хто такий посол? — спитав він у Гаррісона.— Він — людина?

— На вигляд — так,— сонно відповів Гаррісон.

— Але діє не так, як людина. Цікаво, чи це його справжня подоба?

Гаррісон хитнув головою й запалив люльку.

— Що ж воно таке? — розмірковував далі Серсі.— Ніби й людина, але може змінитися в будь-що. На нього й напасти не можна,— він пристосовується. Він як вода, що набирає форми того посуду, в який її наллють.

— Але ж воду можна закип'ятити,— позіхнув Гаррісон.

— Певне. Вода не має ніякої форми, адже так? Чи має? Що в ній основне?

Гаррісон із зусиллям спробував зосередитись на словах Серсі:

— Молекулярна структура? Матриця?

— Матриця,— теж позіхнувши, повторив Серсі.— Структура. Таж повинно щось бути. А структура — це поняття загальне, так?

— Атож. Структуру можна виявити в чому завгодно. Хіба ні?

— Ось послухайте,— сказав Серсі.— Хай то буде структура чи матриця, але ж у послові все змінюється. Отже, має існувати сила, яка незмінно зберігає його особистість. Те, що не змінюється, попри всякі його перетворення.

— Ніби шворочка,— з заплющеними очима промимрив Гаррісон.

— Авжеж. Зав'яжи її вузлом, сплети з неї линву, обвий навколо пальця, а вона й далі зостанеться шворкою.

— Та-а-к.

— Але як ви виявите структуру? — спитав Серсі. А чого б йому не поспати бодай трохи? До біса того посла з його ордами колонізаторів, тут хоча б на хвилину заплющити очі...

— Полковнику, прокидайтеся!

Гаррісон і далі хропів, а Серсі розплющив очі й подивився на Мелі:

— Ви що-небудь довідались?

— Нічогісінько,— признався Мелі.— Філософія таки добре на нього вплинула. Проте не до кінця. Дарріг знає, що хотів убити посла і мав на те цілком слушні й достатні мотиви. Хоча тепер він думає інакше, та все ж почуває, що зраджує нас. З одного боку, він не може зашкодити послові, а з другого — не хоче вразити нас.

— Він хоч що-небудь казав?

— Боюся, тут усе не так просто,— відповів Мелі.— Ви ж знаєте, коли перед вами нездоланна перешкода, яку неодмінно треба подолати... Отож я гадаю, що філософія таки замакітрила йому голову.

— Що ви цим хочете сказати? — запитав, підводячись, Серсі.

— Мені дуже шкода, але немає такої чортівні, до якої б я не вдався. Дарріг бився сам із собою і, коли його мозок уже не міг боротися далі, відступив. Боюся, він геть збожеволів.

— Дайте-но я погляну на нього.

Через коридор вони перейшли в лабораторію Мелі. Дарріг лежав, простягшись на кушетці, його посоловілі очі безтямно дивилися в безвість.

— Чи можна його якось вилікувати? — спитав Серсі.

— Може, шоковою терапією,— нерішуче вимовив Мелі.— Це забере чимало часу. Та він, напевне, й запечатав усе пов'язане з послом і тепер нічого не викаже.

Відчувши раптову кволість, Серсі відвернувся. Навіть якщо вилікують Дарріга, буде запізно. Мабуть, чужинці вже спіймали сигнал посла і, безперечно, прямують до Землі.

— Що це? — спитав він, підбираючи клаптик паперу, що лежав біля Даррігових пальців.

— А, це він бавився,— мовив Мелі.— Там щось написане?

Серсі голосно прочитав: "Поміркувавши далі, я збагнув, що хаос і Горгона Медуза тісно пов'язані між собою".

— Що це означає? — спитав Малі.

— Не знаю,— здивувався Серсі.— Він завше полюбляв легенди.

— Відгонить шизофренією,— вирік психіатр.

Серсі перечитав: "Поміркувавши далі, я збагнув, що хаос і Горгона Медуза тісно пов'язані між собою". Вглядаючись у текст, він запитав у Мелі:

— А може, він намагається нам дати ключ? Прагнув одурити себе, водночас ніби й даючи і не даючи відповідь?

— Цілком може бути,— погодився Мелі.— Марний компроміс,— але що ж воно означає?

— Хаос,— проказав Серсі, пригадавши, що Дарріг називав це слово по телефону.— За Грецьким міфом, це ж був первісний стан Всесвіту, чи не так? Безформність, із якої пішло геть усе?

— Щось ніби й так,— сказав Мелі.

— А Медуза була однією з трьох сестер із жахітними обличчями.

Серсі ще з хвилину стояв і дивився на папір. Хаос... Медуза... й принцип упорядкованості! Чудово!

— Я гадаю...— він повернувся й вибіг із кімнати. Мелі подививсь услід, потім набрав повний шприц і пішов за ним.

У контрольній кімнаті Серсі криком розбуркав Гаррісона.

— Слухайте! — горлав він.— Я хочу, щоб ви мені притьмом дещо змайстрували. Ви мене чуєте?

— Звичайно,— Гаррісон покліпав очима й сів.— Чому така хапливість?

— Я знаю, що хотів нам сказати Дарріг,— мовив Серсі.— Ходімо, я розповім вам, що я хочу. Мелі, заберіть свого шприца. Я не здурів. Ліпше принесіть мені довідник із грецької міфології. Тільки хутенько.

Знайти книжку про грецьку міфологію о другій годині ночі не так уже й просто. З допомогою людей із ФБР Мелі витяг із ліжка власника книгарні. Схопив потрібну книжку й мерщій подався назад.

Серсі з почервонілими й запаленими очима, Гаррісон і помічники невідступно порались біля трьох вельми дивних пристроїв. Серсі вирвав у Мелі книжку і пробіг очима одну статтю.

— Чудова книжка,— промовив він.— Зараз ми все почнемо. Гаррісоне, у вас готове?

— Майже,— Гаррісон і десять помічників прикручували останні деталі.— А ви мені скажете, що до чого це?

— І мені теж,— докинув Мелі.

— Я нічого не збираюся приховувати,— відповів Серсі.— Я тільки дуже кваплюся. Поясню вам усе під час роботи.— Він підвівся.— Гаразд, нумо будити посла.

На екрані вони побачили, як зі стелі вдарив електричний розряд, спрямований на послове ліжко. Посол миттю зник.

— Тепер він — частка цього потоку електронів, так? — спитав Серсі.

— Саме так він казав нам,— потвердив Мелі.

— Але в цьому потоці й далі зберігає свою структуру,— провадив Серсі.

— Зберігає, аби потім відтворити свою форму.