Читати книгу - "Шалений Бос, Iрина Давидова"

Навіщо спекотно? Мені не треба спекотно, мені й так було нормально.

Я не встигла і слова вимовити, коли цей нахаба схилився і зубами прикусив шкіру на шиї. Очі полізли на лоб, і я не знайшла нічого кращого, як схопити стакан з ромом і налити його Бетмену на голову.

Він різко струснув і перехопив мене за горло.

 - Ти що, коза, очманіла ? - він стиснув руку сильніше, а я, недовго думаючи, вдарила коліном йому по стегну. Шкода, трохи промахнулася. Треба було дзвіночок відбити.

Поки він кривився і матюкав мене, я швидко зіскочила зі столу, схопила свою сорочку, відшукала на підлозі сумку і рвонула до дверей. Але ті виявилися закриті.

 - Відкрий негайно!

 - Лиса, ти божевільна? - він рушив в мою сторону.

Здається, мої очі готові були випасти з орбіт. Я, звичайно, можу за себе постояти, але якщо цей громила притисне мене до стінки, то мені вже не втекти. А він притисне...

Серце калатало як шалене, ось-ось погрожуючи вирватися з грудної клітини. Вампір, ой, Бетмен зробив останній крок до мене та однією рукою обхопив за талію, притиснувши до свого тіла. Я охнула, завмерши губами біля його губ.

 - Я ось думаю, за непослух тебе прямо зараз на коліна поставити, або все ж роздягнешся і задовольниш мене.

 - Пішов до чорта, Суботін Денис Сергійович. Я не повія, щоб мене нагинати тут. А візьмеш силою, я клянусь, прийду і застрелю тебе вночі. Якщо що, пістолет у мене є.

І щоб приспати його пильність, я наблизилася і язиком повільно провела по його щоці, відчуваючи смак рому.

У цей момент натиснула на панелі якусь кнопку, і в кімнаті вмить пролунала сирена.

От чорт! Я що, пожежників викликала?

Бетмен різко відпустив мене, пропалюючи гнівним поглядом, а я пораділа, що змогла відкрити двері. По всій видимості, вони автоматом відкриваються при сирені.

Різко рвонула до виходу, не звертаючи уваги на крики та галас оточуючих. Мені терміново потрібно було звалити звідси, щоб ще штраф за помилковий виклик не повісили. З чого я його буду оплачувати? Тоді вже точно доведеться розсунути ноги перед Суботіним, а не тут-то було.

Поки всі намагалися з'ясувати причину загоряння і хапалися за вогнегасники, я швидко проскочила через задній хід, а там, спустившись по стежці до річки, рвонула бігом по мосту, в надії швидше сховатися в метро.

Пощастило ж мені так влипнути! Хоча чому дивуватися, проблеми на дупу - це моє амплуа.

Задихаючись від швидкого бігу, я таки дісталася до станції. Спустилася в підземку і тільки там вирішила постояти віддихатися. Мені потрібно трохи повітря, інакше я здохну прямо тут.

Долонями вперлася в коліна, продовжуючи стискати в руці свою сорочку. Ще трохи, і я побіжу знову, тільки пара секунд.

Не відразу зрозуміла, що на мене стоїть вирячився якийсь чувак з легким кущем під носом.

 - Що дивишся?

 - А нічого така теличка, - хмикнув він і рушив в мою сторону, - скільки береш? Або, може, домовимося?

 - Може, і домовимося, - видихнула я і з розмаху заїхала йому в живіт.

Рослинний відразу ж зігнувся навпіл, а я дала драпу.

Сьогодні що, всі збожеволіли на сексі?

Я на ходу натягнула на себе сорочку, зав'язала її підлоги та побігла за квитком. Мені терміново потрібно тікати з цього райончика. Пофіг на мудака з кущем, мені важливо швидше забратися звідси, щоб мене не почав шукати Бетмен. А може, він взагалі вже про мене забув?

Вставила квиток в турнікет і хмикнула про себе. Як же, я йому збитки створила, а він забуде про мене. Як би не так.

Видихнула, тільки коли виявилася в вагоні метро. Їхати мені ще довго, буде час заспокоїтися.

Господи, що ж за дні шалені такі? Ось ніби нікого не чіпаю вже, мовчу, і все одно хтось та прилипне. І добре цей гопник з порослю під носом. Але Бетмен... красунчик же, при баблі. Що, баби зовсім не дають?

Сумно зітхнувши, звернула увагу на екран, де була написана наступна станція.

Не моя.

Потрібно знову шукати роботу. Я, в принципі, і не сподівалася так відразу влаштуватися, тим більше в той клуб. Але все одно маленький шанс був.

Всю дорогу переглянувши в підлогу, я намагалася ні про що не думати. Не хотілося згадувати, що я навантажую подругу своїми проблемами, не хотілося думати про те, що через пару днів у мене вже зовсім не буде грошей. А мені потрібно за щось їсти, і бажано знайти тимчасовий притулок для ночівлі. Тому що постійно напружувати Машку і її чоловіка у мене не було ніякого бажання.

Оголосили мою станцію. Я повільно просунулася до виходу і, дочекавшись, коли поїзд зупиниться, вийшла в підземку. Озирнулася, перш ніж сміливо крокувати до ескалатора. Хіба мало, Бетмен вирішить здерти з мене штраф і пошле за мною охорону. З таких людей станеться.

Через десять хвилин я була біля квартири Машки. Відкрила вона мені тільки після третього дзвінка.

 - Вибач, - прошепотіла вона, зав'язуючи пояс халата.

От чорт! Мені так незручно стало.

 - Ем, прости, подруга. Прости, - я ступила назад, розуміючи, що завадила подружжю. Навряд чи її чоловік буде мені радий.

 - Естель, почекай!

 - Я дещо забула, Маш. Я пізніше буду.

 - Есті, почекай!

 - Все добре, правда! - крикнула я, вже спускаючись на перший поверх. - Я скоро повернусь.

Ось так влипла!

Чорт!

Опинившись внизу, я втомлено впала на лавку. Потерла обличчя, прибираючи розпатлані пасма за вуха і думаючи, що мені робити далі. Хоч бери й повертайся в цей клуб.

Гроші. Мені потрібні гроші.

Машка живе з чоловіком, і мені дико незручно їх обмежувати. До того ж Діма і так не в захваті від моєї присутності. Не подобаюся я йому, бачте. А хто йому взагалі подобається, крім нього самого.

Гаразд, часу у мене не так багато. Потрібно терміново щось робити.

Я пішла на зупинку в надії, що там ще не зірвали ранкове оголошення. Здається, в якийсь ресторан потрібні офіціанти. Можливо, там не попросять мене роздягатися і лягати під господаря. Інакше я точно збожеволію.