Читати книгу - "Дві сторони, Єва Басіста"

Білявка сіла у таксі. Злість вивертала її. Жінка зараз понад усе хотіла вбити свою невістку, бо на сто відсотків була впевнена, що саме та нашкодила.

Але зараз вона не могла цього зробити. Лариса Петрівна молилася, щоб заклад не дуже сильно постраждав, проте від нього нічого не залишилося. Коли стара автівка завернула на потрібну вулицю, то сині очі жінки побачили, що вогонь знищив все.

- Нічого собі, - сказав літній таксист, коли привіз свою клієнтку на місце події, а потім різко додав: - Вам точно сюди?

- Так, - тицьнула вона йому сто гривень та одразу вийшла з автівки.

Очі одразу почали оцінювати наслідки пожежі. Всередині все вигоріло до тла. Це було зрозуміло навіть у темноті. Рятувальники вже завершили гасити ненаситні червоні язики, але все одно поливали все водою, адже деякі ділянки ще диміли.

- Ви, Лариса Кученюк? - підійшов до жінки чорнявий чоловік середніх років у формі правоохоронця.

- Так, - відказала вона.

- Сьогодні вже нема сенсу щось робити, тому завтра чекаємо вас на дільниці для показів.

- Та які можуть бути покази, - холодним голосом відповіла жінка. - Я знаю, хто підпалив мій магазин.

- Хто?

- Лілія.

- Це хто? - запитав він звівши чорні брови до верху.

- Дружина мого сина.

- У вас з нею були конфлікти?

- Вона сама мені погрожувала, що спалить мій бізнес, якщо я їй не дам грошей.

Чоловік хитнув головою, а потім глянув на свого колегу біля службової автівки, який показував на годинник. Русявий хлопець тицяв на циферблат та всім своїм видом давав знати, що вже пора їхати з цього місця, адже у них були справи. Саме цієї ночі ці двоє домовилися піти у підпільний бордель, який знаходився за три квартали звідси, та добряче розслабитися. Ці двоє кожного тижня там розважалися, адже це була платня за їх мовчання. Звісно половину вони брали грошима, а решту такими послугами.

- Зрозуміло, але краще, щоб ви завтра прийшли до нас та дали покази. Також якщо це виявиться дійсно підпалом, то...

- То ви кинете ту руду сучку до в'язниці?

- Це тільки може зробити суд, але не переймайтеся. Правда завжди перемагає.

- Невже? - зиркнула на нього Лариса Петрівна, а потім на залишки магазину.

- Так, - відповідав він та різко додав. - До побачення.

Кученюк не відповіла. Вона стояла немов скляна та ловила себе на думці, що їй дуже хотілося палити. Нерви жінки від перезавантаження бриніли, мозок уже рахував збитки, які принесла ця пожежа.

Навіть промайнула думка у її голові, що варто було дати гроші Лілії. Це точно б вийшло набагато дешевше, а ніж зараз все відновлювати у надії, що худенькі ручки невістки не потягнуться до інших магазинів жінки.

- Ларисо, добре, що з тобою все гаразд, - раптово підбіг до неї сивоволосий невисокий чоловік та обійняв її.

- Зі мною все добре, Дмитре, а ось магазину можна робити похорони, - відказала вона.

Дмитро Трубан не відповідав. Він загорнув у свої обійми жінку, яка була сама не своя. Шок гуляв її тілом.

- Я придушу Лілію, - сказала через п'ять хвилин Лариса, коли пожежники почали згортати своє обладнання.

- Хай з нею краще розбираються правоохоронці. Я не хочу тебе втратити через якусь малу дурепу.

Слова Дмитра втішили жінку, адже тільки він останні три роки був для неї всім. Саме цей чоловік за стільки років самотності розпалив у білявці пристрасть, яка омолодила її на років тридцять. І це стало причиною того, що у Ларисі розгорілася шалена любов до рожевого кольору.

- Мабуть, ти маєш рацію, - усміхнулася власниця магазину. - Але мені все одно хочеться їй вирвати усе волосся та живцем зняти з неї шкіру.

- Не треба стільки багато агресії, - говорив Дмитро. - Поїхали краще додому. Посидиш у гарячій ванній, я тобі потім зроблю масаж та ще щось...

- Звучить дуже цікаво...

- Поїдемо?

- Гаразд, - погодилася блондинка.

Вони поїхали до Лариси додому. Дмитро виконав свої обіцянки, адже жінка була йому небайдужою. Чоловік навіть вважав, що у них справжнє кохання, але інколи його дратував складний характер жінки. Кученюк від будь-якої дрібниці моментально спалахувала, але , на щастя, швидко відходила.
Проте навіть через такі припадки Трубан ніколи не думав покидати свою білявку.

Лариса лежала в обіймах Дмитра, який вже спав міцним сном. Їй також хотілося поринути в інший світ, проте не могла. Вона думала про свою кляту невістку та зіпсоване життя свого сина. Кученюк понад усе мріяла, щоб вони розлучилися, але це не можливо. Роман надзвичайно сильно закоханий у Лілію, що дуже дивно. Лариса Петрівна навіть підозрювала руду у ворожінні та в іншій надприродній дурні, бо не може одна людина так сильно бігати за іншою та не бачити її істинного обличчя, яке бридке та хитре…