Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Дозволь бути поруч, Адалін Черно 📚 - Українською

Читати книгу - "Дозволь бути поруч, Адалін Черно"

1 291
0
04.10.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дозволь бути поруч" автора Адалін Черно. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💙 Сучасний любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 3 4 ... 33
Перейти на сторінку:
Глава 2

— Що там, Маришо? Коли знімки будуть готові?

Голос Макара звучить трохи втомлено. Він притримує телефон плечем, а сам розглядає мій рентгенівський знімок. Відкладає його убік, опускає голову і проводить по повіках та переніссі пальцями.

— Добре, зрозумів. Чекаємо.

— Ще немає? — обережно уточнюю.

— Ні.

— Ти впевнений, що зможеш оперувати?

Запитувати таке в колишнього, звісно, неприємно, але якби на його місці був будь-який інший хірург, я запитала б те саме. О першій годині ночі першого січня тверезими залишаються тільки хворі виразкою й закодовані. Навіть від чергового лікаря, котрий мене оглядав, тхнуло перегаром.

— Натякаєш, що я прийшов на роботу п’яним? — з усмішкою запитує Ізмайлов.

— Адже свято, а ти…

— А я випив півпляшки віскаря, взяв слухавку, хоч знав, що дзвонять із роботи, сів за кермо і примчав сюди, збиваючи дорогою смітники, як кеглі. Протверезів практично перед кабінетом і сподіваюся, коли штопатиму твій ніс, рука не здригнеться.

Він говорить цілком спокійно й уважно мене розглядає злегка примруженими очима. Під його пильним поглядом раптом стає ніяково, і я відводжу погляд. Про що я тільки думала? Хіба лікаря напідпитку допустять до роботи? Я починаю себе заспокоювати, але згадую того лікаря в приймальні. Адже він працює. І, напевно, надає першу допомогу пацієнтам. А від нього тхне.

Ізмайлов підіймається з крісла і йде до дверей. Я хочу покликати його й перепросити, але прикушую язика. З чого б мені вибачатися? Моє питання — не більше, ніж звичайне занепокоєння своїм здоров’ям.

Гучний стукіт зачинених дверей змушує мене здригнутися. Я залишаюся в кабінеті сама. Цікаво, операцію можна перенести на завтра чи обов’язково шити сьогодні?

Я почуваюся виснаженою і втомленою. До зустрічі з Ізмайловим я гнала від себе думки про те, що все, що сталося, ніби м’яко натякає на те, що мені варто якомога швидше їхати назад. Зустріч із Макаром змусила мене в цьому переконатися. Таких збігів просто не буває: величезні борги, неможливість залишити країну, подарунок, який так і не доставили до обумовленого часу. Мені довелося купити синові зовсім іншу іграшку буквально за кілька годин до Нового року. І, мов вишенька на торті, моє розсічене чоло і зламаний ніс.

Ізмайлов повертається хвилин за п’ять у компанії низькорослої, трохи повненької дівчини. Вона несе великий знімок. Певне, готове моє КТ.

— З кістками черепа все гаразд, — повідомляє Макар. — Однак почекати все одно доведеться. Моєму анестезіологу їхати з дачі. Це щонайменше година нашими заметами. Болить дуже?

— Не болить.

— Макаре Ігнатовичу, може, під місцевим? — подає голос дівчина в халаті.

Я про неї й забула зовсім, задивившись на мого хірурга-пластика. Ось чому життя така несправедлива річ? Чому саме я — покинута жертва — зараз маю виглядати, як побита собака. А він — бездушна скотина — такий гарний, що погляд відвести неможливо.

— Виключено, — відкидає її пропозицію Макар, викликаючи в мене видих полегшення.

Я страшенно боюся болю й варто мені тільки уявити, що шитимуть без нормального наркозу, як хочеться втекти, так і не отримавши допомогу.

— Ірина Юріївна приїде не скоро, — намагається вмовити його дівчина.

Вона хмуриться, ніби не розуміє причин його відмови. Коли Макар переводить на неї погляд, медсестричка червоніє та відвертається, киваючи. Суперечити більше не наважується.

— Я буду за кілька хвилин, оброби поки що рани, щоб не було інфекції.

— Так обробляли вже.

— Ще раз, Марино! — наказує.

Ми з нею залишаємось наодинці. Вона підходить до столу, бере вату та пляшечку з антисептиком і зупиняється за крок від мене.

— Трохи пощипуватиме.

— Добре.

Ледве утримуюся від зойку, коли моїх ран торкається ватяний диск. Пече сильно, хоча мені обіцяли трохи. Впиваюся руками в канапу, на якій сиджу. Щоб трохи відвернути себе, вирішую зав’язати розмову.

— Макар він… хороший лікар?

— Макар Ігнатович? — наче поправляє мене дівчина. — Найкращий з усіх. А що? Хвилюєтеся?

— Трохи, — зізнаюся. — Свята, знаєте. Не хотілося б стати жертвою хірурга напідпитку.

— Макар Гнатович не п’є, — сухо каже вона. — Принаймні я ніколи не бачила його п’яним, а він у нас, повірте, на такі свята постійно приїжджає. Єдиний з усіх готовий надати допомогу будь-якої хвилини.

— Ну знаєте… те, що він тримається на ногах, ще не означає, що не п’є.

Образ Макара шестирічної давності аж ніяк не збігається з тим описом, який йому дає Марина. Ладен надати допомогу будь-якої хвилини? Ізмайлов, якого я знала, міг без затинки полізти в бійку, щоб відстояти себе. Звідки така самовідданість?

— Дурниці не кажіть, — обрубує Марина. — І Макара Ігнатовича не здумайте ображати розпитуваннями. Він це ненавидить. Алкоголь під час роботи в нас під суворою забороною. Якщо Макар Ігнатович побачить — може дійти до звільнення,

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 3 4 ... 33
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дозволь бути поруч, Адалін Черно», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дозволь бути поруч, Адалін Черно"