Читати книгу - "(не) ідеальний чоловік, Катерина Орєхова"

"Принцеса, приходь на каву після своєї останньої пари", — надійшло мені повідомлення від брата за двадцять хвилин до кінця заняття, коли я вже виходила з аудиторії — нас сьогодні відпустили раніше.

Мій брат Костя навчався на програміста і пари у нього проходили якраз у корпусі технарів. Вирішивши, що треба надіятися на те, що мене посміхнеться вдача, я впевненим кроком попрямувала до кав'ярні.

Запитавши у брата номер аудиторії, я попрямувала до його корпусу, озираючись у пошуках “ідеального чоловіка”. Може, мені пощастить?

Перерва ще не почалася, тому, дійшовши до потрібної мені аудиторії та поставивши три чашки кави – для мене, брата та його друга – на підвіконня, я почала гортати стрічку соцмереж.

Ледве пролунав дзвінок, як двері відчинилися, випускаючи на волю студентів. В основному хлопців, звичайно ж, адже магістратура технічних спеціальностей не спокушала багатьох дівчат. Тут були або інтелектуалки, схиблені на науці, або ті, хто дуже хотів вийти заміж. Перші зазвичай не звертали уваги на хлопців, а другі із завданням "вдало вийти заміж" справлялися ще на бакалавріаті. Саме тому у групі мого брата не було жодної дівчини, а на потоці всього чотири.

Мабуть, тому кожен хлопець, який виходив з аудиторії, з цікавістю дивився на мене. Багатьох хлопців я знала, бо брат навчався з ними на бакалавраті. Вони привітно махали мені, але не намагалися заговорити, бо знали хто мій брат. І це страшенно дратувало. Костя зі своїм найкращим другом Ігнатом були головними ловеласами потоку, але при цьому дуже ретельно охороняли мене від будь-яких домагань. Ми неодноразово з Костею говорили про те, що я доросла дівчинка і можу сама вирішити з ким мені спілкуватися, але він залишався непохитним. Просто знав, як сам поводиться з дівчатами та не хотів, щоб я "попалася у пастку такого ж бабія". Це, мабуть, чи не єдине, через що ми з братом сваримося.

Ми з Костею були дуже схожі за характером, але зовсім не схожі зовні, тому нас часто приймали за парочку і практично ніколи за брата та сестру. Нові знайомі довго нам не вірили, коли ми казали, що двійнята.

Костя був високим і широкоплечим хлопцем зі спортивною фігурою, всього з одним недоліком, як мені здавалося, мій брат був схиблений на програмуванні. Він був із тих розробників, які могли сидіти цілодобово без їжі та писати код. А якщо поставити якесь питання про розробку додатків, то він починав говорити без пауз та співрозмовник йому явно не потрібний.

Ігнат же був повною його протилежністю, хоч і таким же красенем. Програмування займався тільки тому, що це було прибутково. Але це зовсім не заважало йому був гарним фахівцем.

Нарешті з аудиторії вийшов мій брат і в мене відразу перехопило подих, бо Костя розмовляв із моїм ранковим незнайомцем. Я перестала кліпати та, здається, дихати теж перестала. Вдача явно була сьогодні на моїй стороні!

— О, принцеса, ти вже тут! — помітив мене Костя. Підійшовши до мене, він закинув руку мені на плече і продовжив розмову з "ідеальним чоловіком": — Так, Романе Олександровичу, я все зрозумів. Думаю, що за вихідні зможу все зробити та скинути вам оновлений варіант до понеділка.

— Чудово, чекатиму, — відповів Роман Олександрович. — Гарного дня!

І чоловік попрямував далі коридором, навіть не глянувши в мій бік. Ауч!

— Хто це? — накинулась я на брата. — Невже викладач?

— Так, і дуже крутий! У нього своя ІТ-контора, яка розробляє софт для тайм-менеджменту команди. А до нас заблукав з чистої випадковості. Сам навчався у нашому вузі та його запросили як експерта на цей семестр. Такий класний, а найголовніше практик! Розповідає про реальні рішення!

— Костю, зупинись, бо я подумаю, що ти закохався!

Я розсміялася і до мене приєднався Ігнат, який швидко витягнув мене з обіймів брата, щоб стиснути у своїх руках.

— Як справи красуня? — запитав мене Ігнат. — О, ти принесла каву! Я люблю тебе! Може заміж за мене підеш?

— Обов'язково вийду, якщо до сорока не зустріну свого ідеального чоловіка, — відповіла я стандартною фразою. Ігнат кликав мене заміж кілька разів на тиждень, а я стабільно жартувала. Ми знали один одного вже понад п'ять років і дружньо шуткували, чудово розуміючи, що немає сенсу псувати чудові стосунки.

Рухаючись коридором з хлопцями, я слухала їхні жарти на пів вуха і намагалася вигадати, як повернути розмову до Романа Олександровича. Я вже була задоволена сьогоднішнім днем, адже мені вдалося дізнатися ім'я мого "ідеального чоловіка" і чим він займається. Тепер треба було вирішити, що робити далі.

Я побалакала з Костею та Ігнатом до кінця перерви, адже в них була ще одна пара, а потім попрямувала до виходу з університету. Вже в холі мене осяяло — я маю дізнатися прізвище Романа, причому так, щоб брат нічого не запідозрив. Упевненим кроком я попрямувала до розкладу Костиною групи, що висів на кафедрі. Швидко пробігшись очима по рядках, я з'ясувала, що "ідеальний чоловік" викладає передові системи баз даних і звуть його Олександрівський Р. А.