Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

Надвечір, зовсім знесилена, подряпана, та засмучена Аша була вимушена повернутися. Печеру знову висвітлювало величезне багаття, поряд з яким мирно спав дракон, а ось з іншого боку виявилася саморобна лежанка з трави, листя та моху. Невже це для неї? Як дракон здогадався, що вона повернеться? Чи він ще когось чекає? 

Аша деякий час посиділа біля багаття, доїдаючи свої запаси ягід. Дракон продовжував спати. Вогонь грів, весело потріскуючи. Втомлене тіло благало відпочинку. Так не хотілося знову спати на твердому камені. Та невже на гілках буде краще? Може просто спробувати? Можливо, тоді прокинеться дракон і скаже, що це не для неї, та прожене геть. Аша піднялася, з сумнівом оглянула "ліжко", а коли все ж таки зважилася вмоститися, то з подивом зрозуміла, що це найзручніше спальне місце, яке вона коли-небудь мала. Дракон не прокинувся, не прогнав її. Аша заплющила очі та в наступну мить уже міцно спала. 

На ранок, біля погаслого багаття, виявилося ще одне диво – пара глиняних тарілок, чашка та казан без розпізнавальних знаків майстра, дерев'яна ложка, плоска дощечка та ніж. Поки Аша розглядала нові предмети, до печери увійшов дракон, несучи у зубах шматок м'яса. Він спритно підтягнув лапою казан і плюхнув туди свою здобич. Потім облизнувся і повідомив: 

- Мені тут подумалося, що на одних ягодах ти довго не протягнеш, тож ось, приготуй собі щось. 

- Дякую, - відповіла Аша, перебуваючи у легкому шоку. 

- Нема за що, - відповів дракон, опускаючи очі, і квапливо залишив печеру.

Весь день дракон тягав все нові та нові харчові продукти - овочі, мішечок крупи, прянощі, від яких потім довго чхав, і навіть сушені трави з яких Аша ввечері заварила собі чай. До кінця дня дівчина остаточно переконалася, що дракон зовсім не злий, а дуже милий і турботливий. Тільки от вона ні як не могла зрозуміти, навіщо він це робить, а спитати якось соромилася. А ще боялася, раптом він отямитися, та врешті решт прожене її, адже Аша остаточно впевнилася, що їй зовсім нікуди йти. Краще залишитися в печері з дивним драконом, ніж заблукати у лісі та загинути від зубів диких звірів.

У наступні два дні Аша вже разом з драконом збирала у лісі ягоди та гриби. Іноді дракон відлітав на полювання і приносив невеликі шматки м'яса, які готувала Аша на багатті. Дракон їв мало та лише за компанію, пояснюючи, що вже встиг поїсти. Як і чим він харчувався, дівчина намагалася не думати, щоб не псувати собі апетит.

Також дракон виявився чудовим співрозмовником. Він багато знав і з відчутним задоволенням відповідав на всі запитання дівчини: про місця, де бував, про драконів, про магію. Він навіть перевірив Ашу на магічні здібності, але не виявив жодної крапельки таланту. До речі, дівчина була цьому лише рада, попри всі переваги, про які розповідав дракон. 

- А чому ти тут оселився? - Зацікавлено запитала Аша, під час чергової бесіди з драконом за чашкою трав'яного чаю.

- У мене є справи, дуже далеко звідси. На іншому краю землі, куди й прямую. А тут я просто зупинився, бо втомився. Хоч я і дракон, але кілька днів польоту навіть для нас виснажливі. От і вирішив трохи поворушити лапами, а не крилами, поїсти, як слід, жирку набрати. Та й дістати мені треба одну річ, що якраз недалеко від цих місць. 

- Яку? 

- Вибач, але я не можу тобі про це сказати. Я знаю, що вона є у Піреті. І збираюся завтра вирушити туди.

- Але чому ж одразу туди не полетів? 

- Ну, ось що за дурні питання? – дракон усміхнувся. - Я відпочити хотів, а селитися поруч зі столицею, це усе королівство збаламутити. Навіщо мені це? А тут гарно і печера зручна. Хто ж знав, що твоє село виявиться настільки божевільним? Зрештою, якби я хотів поклоніння та жертв, то сказав би про це. 

- Ну, як же так? - Аші навіть стало прикро за своє село, хоч усі його жителі без докорів сумління відправили дівчину на смерть. - Міг би не попадатися людям на очі. 

- А харчуватися чим? Дикі звірі жорсткі й не такі смачні, а зніжені корови – просто смакота!

- Але ж це крадіжка! 

Дракон тихенько засміявся, але відповідати не став. 

- А ось це м'ясо? - дівчина кинула погляд на залишки вечері. - Це теж корова із мого села? 

- Ні. - Дракон хитнув рогатою головою. - То дика коза. Я тепер більш обережний. Не хочу більше мати справу з божевільним старостою твого села, нехай думає, що його план спрацював. А то, гляди, ще одну дівчину до мене притягне. - Дракон усміхнувся, оголюючи ряд гострих зубів.

На якийсь час повисла незручна мовчанка. Принаймні такою вона була для Аші й вона вирішила її розірвати: 

- А літати це як? Що ти відчуваєш?

- Дуже багато! - дракон на мить замислився. - Це дивовижне почуття, дуже важко описати. Слова – "сила", "свобода" лише приблизно описують ці відчуття. 

Звір підняв передню лапу і різко нею змахнув.

- Зараз я нічого не відчув. Лапа наче провалюється в нікуди та тільки земля дає надійну опору, яка дозволяє йти, домагатися бажаного, жити. Але варто піднятися вище і чекає падіння. А ось коли я розправляю крила... - дракон, правда, це зробив, явив погляду Аші величезні перетинчасті крила, що вкрили її тінню від сонця, що заходило за горизонт. - Ця порожнеча стає опорою, я можу рухатися куди завгодно. Для мене немає меж. Думаю, саме тому ви люди такі злі та жорстокі. Вам потрібна земля, щоб йти вперед. Вона – ваша опора, але й ваша межа. Обмежуючи себе традиціями, законами, спільністю, ви почуваєтеся впевнено, але втрачаєте можливість досягати більшого.

Аші було важко повністю зрозуміти те що сказав дракон, але вона вирішила не випитувати, суть вона вловила - літати це здорово! Її зараз більше цікавило інше питання. 

- Значить, ти завтра відлітаєш? 

- Так. 

- Але як же?.. - Дівчина різко замовкла, втупившись у землю, а через кілька хвилин підняла на дракона очі, повні благання і сліз. - Прошу, - прошепотіла вона, - не залишай мене тут одну, візьми мене з собою.