Читати книгу - "Вітер, Черкащенко Дарія"

Дракон нервово засовався і щось нерозбірливо прошипів, але в результаті не зміг встояти перед найпідступнішою зброєю – жіночі сльози. Швидко кинув фразу: "я скоро повернуся", і кудись відлетів. Аша довго чекала на його повернення, пригнічуючи погані думки про те, що дракон просто підло кинув її. Так і не дочекавшись, заснула. 

Вранці її розбудили дивні звуки, наче хтось назовні рвав тканину на шматки. Позіхаючи, Аша вийшла з печери та виявила дракона, який за допомогою магії щось плів із тканинних смужок, що валялися поруч невеликою купкою. Смужки, наче змії звивалися в повітрі, переплітаючись одна з одною, створюючи міцну мотузку. З іншого боку лежала інша купа, але вже теплих вовняних ковдр.

- Це навіщо? - Зацікавилася дівчина, уважно розглядаючи дивний видобуток дракона. 

- Щоб ти не змерзла і не впала під час польоту, - пробурмотів дракон між справою. 

- Польоту? Якого польоту? - Аша не повірила своїм вухам. - То ти таки береш мене з собою? 

Радості дівчини не було меж, але дракон не звернув уваги на потік її питань, спокійно продовжуючи свою справу. Аша навіть кілька разів підстрибнула на місці, але побачивши, що фонтану її емоцій ніхто не поділяє, потихеньку заспокоїлася. Вона вже звикла до стриманості дракона і до того, що він вважав що дії краще, ніж слова. Трохи поспостерігавши за чарівною роботою лускатого звіра, Аша здивовано уточнила:

- А чому раптом я маю замерзнути? Літо ж, тепло на вулиці. 

- Це тут тепло, а там холодно, - дракон багатозначно кивнув на небо. 

- А ... - Протягнула Аша у відповідь, не сильно вірячи в сказане, але сперечатися зі знавцем справи не стала. 

Не бажаючи більше заважати дракону, вона почала розводити багаття і готувати сніданок. Через деякий час була готова міцна мотузка, яку перекинули через шию дракона, щоб Аша могла за неї міцно триматися. Дві ковдри пішло на те, щоб змайструвати щось на кшталт сідла, яке зручно лягло біля шиї.

- Ти ніби створений для того, щоб на тобі літали! - повідомила дівчина, коли спробувала посидіти в "сідлі" і перевіряла наскільки це зручно. 

- Ось це вже ні, - пирхнув дракон, розгортаючи крила, втім, подумки визнаючи те, що несподіваний вершник зовсім не заважає. 

Після чого наказав Аші укутатися рештою ковдр і закріпити їх так, щоб вони не позлітали. 

- Ну, що, готова? – уточнив дракон, дивлячись на згорток із ковдр, на який перетворилася дівчина. 

- Угу, - не дуже рішуче відповіла вона. 

- Тоді злітаємо!

Дракон розкрив крила і різко відштовхнувся від землі. Наступної миті Аша злякано пискнула і заплющила очі, щосили хапаючись за сплетену мотузку і почала молитися Дволикому. У результаті цікавість виявилася сильнішою, тим більше що за відчуттями дракон начебто перестав підійматися, принаймні перестало трясти та хитати, і вони зараз летіли спокійно, тому дівчина зважилася розплющити очі й поглянути вниз. Вид, що відкрився, змусив вчепитися в мотузку так, що побіліли пальці, а перед очима все закружляло. Вона справді летіла, а внизу тонкою блакитною стрічкою вилась річка, сріблилося озеро, відбиваючи сонячне світло, темною змійкою повзла широка дорога, а десь далеко за лісом сховалося рідне село. 

- Краса! - захоплено простягла Аша.

Дракон лише коротко кивнув і знову почав набирати висоту. Ось тут Аша зрозуміла, що в небі справді набагато холодніше, ніж на землі, на додачу в обличчя постійно дув вітер. Нахилившись до рук, щоб у жодному разі не випустити мотузку, дівчина натягла ковдру на обличчя, так щоб залишилися одні очі. Потім і зовсім сховалась у вовняному коконі, бо на такій висоті дивитись униз було дуже страшно.

До столиці було далеко – два дні шляху пішки, чи трохи менше, якщо на коні. А ось на драконі дівчина й схаменутися не встигла, як вони вже приземлилися на невелику галявину. 

- Ну, як тобі перший політ? - поцікавився дракон, з легкою посмішкою-оскалом дивлячись на дівчину, яка вже сиділа на траві, але була все ще закутана в ковдри та розтирала замерзлі й затеклі руки й намагалася змусити свої ноги знову слухатись.

- Ну ... - задумливо простягла Аша, підбираючи слова, щоб не образити дракона. - Вид з висоти дуже захоплюючий, але холодно. І страшно. Тільки знаєш, я не відмовлюся полетіти ще, - з подивом для самої себе, зізналася вона.

Дракон задоволено усміхнувся і взявся за допомогою магії стягувати з себе саморобне сідло та мотузки. Коли тіло Аші стало потихеньку приходити в себе і зігріватися на сонечку, в голові у дівчини з'явилося питання: як величезний дракон збирається добувати свою загадкову річ у густонаселеному місті? Через таємний підземний хід? Чи, може, у нього є слуги люди? Чи просто забере силою, лякаючи та спалюючи всіх на своєму шляху? Хоча в останнє дівчина відмовлялася вірити, не дарма ж дракон ховався в лісі, далеко від міста. Але те, що трапилося, виявилося неймовірнішим за найдивовижніші припущення! Дракон попросив Ашу скласти під найближчим деревом все те, що він зняв з себе. Після чого суворо наказав чекати на нього тут, а сам пішов у лісові хащі.

Дівчина чекала недовго, але вже встигла навигадувати всяких небилиць. Раптом на галявину вийшов хлопець, ровесник самої Аші, в червоній сорочці з трохи порваним рукавом, у шкіряних чоботях і коричневих штанах, підперезаних ременем, на якому висів гаманець, явно не порожній, і кинджал у піхвах. Хлопець був високий, чорнявий, з аристократичними рисами обличчя, наче ті шляхетні правителі, профілі яких карбували на монетах. 

- Ну, привіт, - усміхнувся хлопець. 

- Ви хто? - розгублено запитала Аша, все вдивляючись у хащі за спиною незнайомця, чекаючи, що звідти ось-ось вийде чорний дракон.

- Я злісний і кровожерливий монстр, - засміявся хлопець. - Який, втім, воліє їсти корів замість красивих дівчат. 

Закінчивши фразу, він по-господарськи підійшов до ковдр та мотузок, які Аша акуратно склала біля дерева, і провів над ними долонею. Наступної миті біля дерева виявився звичайний зелений кущ.