Читати книгу - "Гра престолів"

— Як і ти,— сказав їй Джон.— Я попросив Мікена викувати особливий меч. У Пентосі, Мирі й інших вільних містах такими користуються горлорізи-брави. Голову людині ним не відітнути, а от дірок, якщо рухатися швидко, наробити можна.

— Я вмію рухатися швидко,— повідомила Арія.

— Доведеться вправлятися щодня,— уклав він меч їй у руки, показуючи, як тримати, й відступив.— Як відчуття? Не переважує?

— Здається, ні,— мовила Арія.

— Урок перший,— сказав Джон.— Штрикай гострим кінцем.

Арія плазом меча вдарила його по руці. Від удару заболіло, але Джон відчув, що всміхається, як бовдур.

— Знаю я, яким боком штрикати,— мовила Арія. Тоді на її обличчя набіг сумнів.— Септа Мордейн відбере його.

— Не відбере, якщо не дізнається,— заперечив Джон.

— А з ким я тренуватимуся?

— Знайдеш кого-небудь,— запевнив її Джон.— Королівський Причал — це справжнє місто, в тисячу разів більше за Вічнозим. Поки не знайдеш собі партнера, спостерігай за тим, як б’ються на мечах у дворі. Бігай і їзди верхи, щоб набратися сили. І хай що робитимеш...

Арія знала закінчення фрази. Вони вимовили його разом:

— ...не... кажи... Сансі!

— Я скучатиму за тобою, сестричко,— скуйовдив їй волосся Джон.

Зненацька вона скривилася, ніби от-от заплаче.

— Шкода, що ти не їдеш з нами.

— Різні дороги ведуть в один замок. Хтозна, як воно буде.

Тепер він почувався краще. Він не дозволить собі журитися.

— Мені час іти. Якщо дядько Бен ще трохи на мене почекає, весь перший рік на Стіні я виноситиму нічні горщики.

Арія підбігла до нього, щоб востаннє обійняти.

— Спершу опусти меч,— сміючись, застеріг її Джон. Сором’язливо відклавши подарунок, вона обсипала брата поцілунками.

Коли він повернувся до дверей, вона вже знову тримала меч, зважуючи в руках.

— Я мало не забув,— сказав Джон.— Найкращі мечі всі мають імена.

— Як Лід,— мовила вона й поглянула на клинок у своїй руці.— А в цього є ім’я? Скажи мені!

— А ти не здогадуєшся? — піддражнив її Джон.— Це твоя улюблена річ.

Спершу Арія здавалася спантеличеною. А тоді здогадалася. Вона завжди була метикована. І тоді вони знову вигукнули разом:

— Голка!

Усю довгу дорогу на північ Джона зігрівав спогад про її сміх.

Данерис

Весілля Данерис Таргарієн з халом Дрого, зігране поза стінами Пентоса, адже дотраки вірять, що всі найважливіші події в людському житті мають відбуватися просто неба, було моторошним і по-варварському пишним.

На весілля Дрого покликав весь свій халасар — сорок тисяч дотрацьких вояків і ще незліченну кількість жінок, дітей і рабів. За стінами міста виріс табір: дотраки привели незчисленні стада, виплели з трави високі палаци, поз’їдали все, що тільки трапилося їм під руку, щодень більше непокоячи своєю присутністю добрих людей Пентоса.

— Ми з магістрами подвоїли охорону міста,— розповідав Іліріо одного разу, вечеряючи качкою в меду й хрустким жовтогарячим перцем у колишньому особняку хала Дрого. Хал приєднався до свого халасару, на строк до весілля передавши свої володіння Данерис і її братові.

— Треба швиденько одружувати Данерис, поки вони не пороздавали половину багатств Пентоса перекупним мечам і бравам,— пожартував сер Джора Мормонт. Місцеві вигнанці запропонували його меч до послуг брата Дані в той самий день, коли її саму продали халові Дрого, і Вісерис радо його прийняв. Відтоді Мормонт став їхнім постійним компаньйоном.

Магістр Іліріо безтурботно засміявся в свою роздвоєну борідку, але Вісерис навіть не посміхнувся.

— Якщо воліє, може забирати її хоч завтра,— сказав брат і зиркнув на Дані; вона опустила очі.— Тільки спершу хай заплатить.

Іліріо мляво помахав рукою, зблиснувши перснями на товстих пальцях.

— Я ж вам казав, усе домовлено. Повірте мені. Хал пообіцяв вам корону, і ви її отримаєте.

— Так, але коли?

— Це як хал вирішить,— сказав Іліріо.— Спочатку він візьме дівчину, а потім, по весіллі, має повернутися на рівнини й представити її дош-халіну у Ваїс-Дотраку. А от опісля — може бути. Якщо знамення сприятимуть початку війни.

— Начхати я хотів на дотрацькі знамення,— закипів від обурення Вісерис.— Узурпатор сидить на батьковому престолі. Скільки ще мені чекати?

— Ви більше чекали, великий королю,— знизав плечима Іліріо.— Що змінять іще кілька місяців, іще кілька років?

Сер Джора, який разом з дотраками бував на далекому сході у Ваїс-Дотраку, на згоду кивнув.

— Раджу вам виявити терплячість, ваша світлосте. Дотраки завжди дотримуються слова, але роблять усе в свій час. Прості люди можуть просити милості в хала, проте хай навіть не думають докоряти йому.

— Тримай язика на припоні, Мормонте,— наїжився Вісерис,— бо відріжу. Я не якийсь там простолюдин, я повноправний володар Сімох Королівств. Дракони не просять милостині.

Сер Джора шанобливо опустив очі. Загадково посміхаючись, Іліріо відірвав качине крильце. По пальцях у нього потекли мед і смалець, крапаючи просто в бороду, а він уп’яв зуби в ніжне м’ясо. «Немає більше драконів»,— подумала Дані, втупившись у брата, але не наважилася вимовити це вголос.

Але вночі їй наснився дракон. Вісерис бив її — боляче бив. Вона ж була гола, незграбна від страху. Тікала від нього, але тіло стало важким і неслухняним. Він знову її вдарив. Вона, заточившись, упала. «Ти збудила дракона,— заверещав брат і буцнув її ногою.— Ти збудила дракона, ти збудила дракона». Стегна в неї були слизькі від крові. Заплющивши очі, вона заскиглила. І наче у відповідь на це почулося застрашливе «хрясь» і потужний тріск вогню. Коли вона знову розплющила очі, Вісериса вже не було, а навколо здіймалися величезні стовпи вогню, всередині яких стояв дракон. Повільно він обернув величезну голову. Його розжарені очі відшукали її — і вона прокинулася в поту, тремтячи від страху. Їй іще ніколи не було так лячно...

...поки не прийшов день весілля.

Обряд почався на світанку й тривав до сутінок,— це був нескінченний день пияцтва, бенкетування й бійок. Поміж трав’яних палаців зробили високий земляний насип, на якому і всадовили Дані поряд із халом Дрого понад бурхливим морем дотраків. Вона ще зроду не бачила такого скупчення людей, тим більше людей дивних і застрашливих. Комонники могли скільки заманеться вдягати пишне вбрання й пахтитися парфумами, відвідуючи вільні міста, але просто неба вони дотримувалися старих традицій. І чоловіки, і жінки прямо на голе тіло були вбрані в пофарбовані шкіряні безрукавки й тісні штани з кінського