Читати книгу - "Кров Амбера"

— Ти ж теж робиш не все, що тобі велять, чи не так? Особливо, коли справа доходить до нападу на мене, коли я всього лише хотів перевірити кілька програм? Я все-таки заслуговую трохи більшої поваги!

— Так. Послухай, я прошу вибачення.

— Та вже, не завадило б. Через тебе я пройшов через безліч всякого лайна.

— Я кілька днів шукав тебе, але не міг знайти.

— Кришталеві печери — це не жарт.

— У мене зараз мало часу… — Світло замиготіло, зблякло майже до межі зникнення, потім повернувся до повної яскравості. — Не міг би ти коротко дещо пояснити?

— Валяй, питай.

— Той хлопець, що був з тобою, коли ти прямував до мене, і коли пішов теж — такий рослий і рудий…

— Люк. Так?

Світло знову потьмянів.

— Йому можна довіряти? — Голос Привида доносився слабо, ледве чутно.

— Ні! — Закричав я. — Це буде з біса безглуздо!

Привид пропав, і я не міг сказати, почув він мене, чи ні.

— Що трапилося? — Донісся зверху голос Віннти.

— Суперечка з уявним партнером по грі, — відгукнувся я.

Навіть з такої відстані я розгледів на її обличчі вираз заклопотаності. Вона Понишпорила поглядом по всіх напрямках, а потім, явно переконуючи себе, що я дійсно один, кивнула.

— Ага, — вимовила вона, — я скоро прийду.

— Не поспішайте, — відповів я.

Де знайти мудрість, і де загальне взаєморозуміння? Якби я знав, то попрямував би туди і залишився там. А поки відчував себе немов на середині великої карти, оточений білими плямами, де проглядалися особливо кепські на вигляд випадкові змінні величини. Ідеальне місце для розмови з самим собою, якщо в тебе є, що сказати.

Потім я попрямував у внутрішні покої будинку, прямуючи в туалет, ох вже мені ця кава.

6

Отже…

Я маю на увазі Джулію.

Я сидів сам у кімнаті при свічках і думав.

Вінта пробудила деякі спогади.

Це сталося потім, коли ми вже рідко бачилися один з одним…

Вперше я зустрівся з Джулією на лекції з кібернетики. Ми стали іноді зустрічатися, спочатку просто за чашкою кави після занять. Потім все частіше і частіше, і, вельми скоро, роман став серйозним.

Тепер він закінчувався так само, як і починався, з кожним разом ми зустрічалися все рідше…

Я відчув її руку на своєму плечі, коли виходив з супермаркету з сумкою повною бакалійних товарів. Я зрозумів, що це вона, обернувся, але позаду не виявилося нікого. Кілька секунд потому вона покликала мене з протилежної сторони автостоянки. Я підійшов, привітався і запитав, чи працює вона як і раніше над математичним забезпеченням програм, як і колись. Вона сказала, що ні. Я поцікавився куди це зник ланцюжок з маленькою срібною пентаграмою, що недавно бовтався у неї на шиї. Швидше за все вона так і висіла під її блузкою. Мова її тіла вказувала, що вона хоче, щоб я її побачив. Тому я відводив очі від того місця, де вона вгадувалася весь той час, поки ми обмінювалися банальностями, і вона відкинула мою пропозицію пообідати разом і сходити в кіно, хоча я повторив запрошення кілька вечорів потому.

— Чим же ти тепер займаєшся? — Поцікавився я.

— Мені доводиться багато вивчати.

— Що саме?

— О, різні речі. В один прекрасний день я піднесу тобі сюрприз.

Я знову не клюнув на приманку, хоча приблизно тоді ж до нас підбіг, бажаючи поластитися, ірландський сетер.

Вона поклала йому на голову долоню і наказала: «Сидіти!», І він сів. Він став нерухомим, як статуя, біля її ноги, і залишився так сидіти після того, як ми пішли. До речі, наскільки мені відомо, собачий скелет як і раніше сидить там, біля місця повернення магазинних візків, немов зразок сучасної скульптури.

У той час це здалося мені зовсім не таким важливим. Але заднім числом я задумався над цим…

У той день ми відправилися на верхову прогулянку, Вінта і я. Розвіятися. Бачачи моє зростаюче з ранку роздратування, вона, мабуть, відчула, що потрібна перерва… Вона була права. Після легкого ленчу, коли вона запропонувала відправитися на верхову прогулянку по маєтку, я охоче погодився. Я хотів виграти ще трохи часу, перш ніж продовжити гру в перехресний допит. А погода стояла гарна, і навколишня місцевість пестила погляд.

Ми проїхали по звивистій стежці серед дерев, яка незабаром привела нас на північні пагорби, звідки відкривався чудовий вид на пересічену складками місцевість, що простягалася до залитого сонцем моря. Небо наповнювали вітер, смужки диму, пролітаючі птахи… Вінта, здавалося, нікуди конкретно не їхала, що мене цілком влаштовувало. Під наше мовчання і стукіт копит, я згадав один свій візит на виноробний завод Ната Бейлі, і коли ми наступного разу натягнули поводи, щоб дати можливість відпочити коням, я запитав її:

— Ви розливаєте вино тут, в маєтку? Чи це робиться в місті? Або в Амбері?

— Не знаю, — знизала плечима вона.

— Я думав, ви тут виросли.

— Я ніколи не звертала увагу на його походження.

Я проковтнув своє зауваження щодо патриціанських нахилів. Якщо вона не жартує, то я не міг уявити собі, як їй вдалося дізнатися щось решту.

Вона, однак, вловивши вираз мого обличчя, тут же пояснила:

— У різний час ми робили це по-різному. Я ось уже кілька років я живу в місті. І просто не знаю, де його розливають в останній час.

Спритно викрутилася, і я не міг причепитися до такої відповіді. Я не призначав своєму запитанню роль пастки, але відчув, що випадково зачепив щось важливе. Можливо, тому, вона не дала темі закінчитися на цьому. Вона продовжувала говорити, завівши розповідь про те, як вони розвозять бочки з маєтку і часто продають вино прямо в них же. З іншого боку, малися клієнти подрібніше, які бажали отримати продукцію вже розлитою в пляшки… через деякий час я перестав слухати. З одного боку, я міг це зрозуміти, адже розмовляв з дочкою виноторговця. З іншого боку, все це сам міг би вигадати, не сходячи з місця. Абсолютно неможливо перевірити сказане. У мене склалося враження, що вона намагається поховати мене під купою слів і щось приховати. Але я не міг обчислити, що саме.

— Спасибі, — подякував я, коли вона зупинилася перепочити, і вона кинула на мене дивний погляд, але зрозуміла натяк і не стала продовжувати розповідь.

— Ви повинні вміти говорити по-англійськи, — сказав я на англійській мові, — якщо розказане вами раніше — правда.

— Все, розказане мною, правда, — відповіла вона