Читати книгу - "Рушниці Авалона"

І знову морський солоний запах…

Кам'янистий берег, лісу немає і в помині… Крутий, відкритий вітрам, похмурий схил, спускаємося… Крутий, обривистий, прямовисний… Миготять кам'яні стіни… Камені зриваються і зникають в бурхливому потоці, не чути сплесків… Поглибити ущелину, розширити дорогу…

Вниз, вниз…

Ще трохи…

А тепер — забарвити схід блідою зорею, зробити спуск не таким крутим… Трохи додати запаху солі в повітрі…

Глина, пісок… Згорнути вниз, займається день…

Спокійніше, м'якше, послабити стремена…

Бриз і світло, бриз і світло… За валунами…

Натягнути поводи…

Переді мною лежав морський берег з дюнами. Південно-східний вітер здіймав хмари піску, крізь які важко було розгледіти далекі обриси суворого моря.

Рожева зоря забарвила сиві гребені хвиль, що розбивалися об скелі. Між мною і дюнами заввишки в декілька сотень футів на цьому злощасному березі лежало плоскогір'я. Диявольська ніч закінчилася, і воно ожило зі світанком, граючи химерними тінями на великому зернистому піску серед каміння.

Так, я потрапив туди, куди хотів.

Я спішився і став чекати. Сонце піднімалось повільно, а мені необхідне було жорстке біле світло. Це було те саме місце, яке я бачив, перебуваючи в засиланні на Відображенні Земля, багато десятків років тому. Правда, тут не було ні бульдозерів, ні ям, ні чорноробів, ні таємної поліції помаранчевого міста. Не було і рентгенівських установок, колючого дроту, озброєної охорони. Втім, це Відображення ніколи не знало сера Ернста Оппенгеймера, корпорацію діамантових копалень Південно-Західної Африки та уряду, який дав компанії дозвіл на розкопки. Переді мною стелилася пустеля Наміб, розташована приблизно в чотирьохстах милях на північний захід від Кейптауна, — смуга дюн і скель від двох до дванадцяти миль в ширину, яка простягнулася вздовж цього богом забутого місця на триста миль. І зовсім не як в копальнях, алмази валялися тут прямо під ногами, нагадуючи пташиний послід на піску. Природно, я прихопив з собою невеликі грабельки і решето.

Розпакувавши сідельну сумку, я приготував сніданок. День обіцяв бути жарким і курним.

Працюючи в дюнах, я думав про Дойла — ювеліра з Авалона, маленького, лисомго, з пухнастими бакенбардами. Ювелірний порошок? Навіщо мені ювелірний порошок, та ще в такій кількості, якої вистачить армії ювелірів, їх онукам і правнукам? Я знизав плечима. Чи не все одно навіщо, якщо я плачу готівкою? Так, звичайно, але якщо з'ясувалося, що порошок можна вигідно використовувати в іншій справі то треба бути дурнем… Іншими словами, він не може виконати моє замовлення протягом тижня? Маленькі пухкі щічки затремтіли від найсолодшої посмішки. Тижня? О ні! Ніколи! Це просто смішно, не може бути й мови… Зрозуміло. Що ж, велике спасибі. Можливо, його конкурент зможе мені допомогти, а заодно прийме в оплату алмази, які я повинен отримати з дня на день… Алмази? Я сказав алмази? Секундочку. Адже він завжди цікавився саме алмазами… Так, звичайно, зараз у нього немає потрібної кількості, але… Багатозначний жест… Він безумовно поквапився, категорично заявивши, що не зможе дістати цього полірувального матеріалу. Формула виготовлення проста, інгредієнти в достатку, вихід буде знайдено. Значить, протягом тижня. А тепер про алмази…

Коли я покинув лавку Дойла, вихід був знайдений.

Багато хто вважає, що порох вибухає. Це, звичайно, не так. Порох швидко згоряє, нарощуючи тиск газу, який викидає кулю з патрона після того, як бойок вдаряє в капсуль. У результаті відбувається постріл.

З притаманним усій нашій родині даром передбачення я багато років експериментував з усілякими вибуховими та горючими речовинами. Моєму розчаруванню, коли я дізнався що порох у Амбері не запалюється, а капсюлі не бажають вибухати, не було меж. Утішав лише той факт, що мої рідні та близькі при всьому бажанні теж не могли скористатися вогнепальною зброєю. Важливе відкриття я зробив багато років опісля. Якось я сидів у своїй кімнаті в палаці Амбера і полірував золотий браслет, який купив Дейдрі в подарунок. Брудну ганчірку я кинув в палаючий камін. Слава богу, порошку на ній було небагато.

Я став володарем готового детонатора, який при змішуванні з інертною речовиною міг швидко згоряти, як порох.

Природно, я ні з ким не поділився настільки цінною інформацією, справедливо вважаючи, що вона стане в нагоді мені в майбутньому. На жаль, незабаром я побився на дуелі з Еріком і в результаті забув не тільки про ювелірний порошок, а й про те, як мене звати. Потім мені довелося стати союзником Блейза, який готувався до нападу на Амбер. Думаю Блейз просто не хотів випускати мене з уваги і тому погодився об'єднати наші сили. Надай я в його розпорядження зброю, він був би невразливий, а мені довелося б туго, тому що йому була віддана більша частина солдатів і офіцерів.

О, коли б тільки я згадав тоді про це місяцем раніше! Я не копався б зараз в пилу і бруді, мені не довелося б терпіти приниження і образи, проходити через тортури, заживо гнити у в'язниці! Я сидів би зараз на троні Амбера!

Я сплюнув, тому що засміявся і пісок мало не потрапив мені в горло. Якого біса! Я сам винен у всіх «Якщо». Навіщо гадати, що було б, коли мені є про що поміркувати. Ось так-то, Ерік…

Я ніколи не забуду той день, Ерік. Мене скували ланцюгами і змусили опуститися на коліна перед троном. Я коронував сам себе, щоб познущатися над тобою, і був жорстоко побитий. Потім я жбурнув у тебе короною, але ти спіймав її на льоту і посміхнувся. Добре, що ти її спіймав і вона не зігнулася від удару. Така гарна річ…

Срібний обруч з сімома високими піками, всипаний безцінними смарагдами, з двома великими рубінами з боків… У день коронації ти був самовпевненим, ситим, задоволеним. Я пам'ятаю слова, які ти прошепотів мені на вухо, коли завмерло луна від «Хай живе король!», Які тричі рознеслись по залу: «Ніколи в житті не бачив ти видовища, більш прекрасного, ніж сьогодні…» І я пам'ятаю, як ти голосно додав:» Гей, варта! Я повеліваю випалити Корвіну очі! Нехай останнім його спогадом буде святкова пишність цього дня! А потім киньте його в саму далеку темницю, саме глибоке підземелля Амбера, щоб пам'ять про нього стерлася і ім'я його було забуте!»

«Ти сидиш на троні Амбера, Ерік, — сказав я вголос. — Але я не забутий і не забув, і у мене є очі!»

Насолоджуйся королівською владою, Ерік, подумав я. Стіни Амбера високі і міцні. Залишайся в них. Оточи себе сталевим кільцем шпаг. Подібно страусові заховай голову під крило. Але не буде