Читати книгу - "Джмеленя та Канікульне озеро"

— Ми вас слухаємо!

Вперед виступив Жабуквак, потупившись у траву.

— По-перше, — почав він, — ми визнаємо вашу правоту. Канікульне озеро ваше за водяним законом. По-друге, хочемо пояснити, чому прийшли сюди. Ми жорстокі, сердиті й недобрі до людей створіння, але така наша міфічна природа! Є ягнята — і є вовки! Це світова рівновага!

До цього часу ми жили в болотах серед великих торфовищ, недалеко від Львова. Ніхто з нашого болотяницького поселення нікуди не збирався мандрувати зі свого дому. Води та болота нам не бракувало. Проте кілька років тому на наше торфовище приїхали люди та прорили канави. Вода швидко стекла з болота. Але і це ми ще терпіли, рили глибші нори, а по ночах мандрували у ближні ставки, щоб відмокнути. Та цього року жити на торфовищі стало зовсім не можливо! Приїхали десятки бульдозерів, екскаваторів і вантажівок. Вони риють наш торф і вивозять його геть! Уже більша половина торфовища зникла, нашу домівку зруйновано!

Дійшло до того, що мене разом з моєю спальнею екскаватор захопив своїм ковшем і викинув у вантажну машину. Я навіть не встиг зістрибнути, бо на мене висипали ще цілу тонну торфу. Згодом мене скинули біля розкішного чотириповерхового будиночка, дачі сестер Захланських, як з’ясувалося згодом. Скоро прийшли і вони самі. Зачаївшись у купі торфу, я підслухав їхню розмову. Надія розказувала про це озеро, як вона обов’язково зітре його з лиця землі. Тоді я напустив на сестер маролюзію та вийшов до них як працівник фірми «Болотодизайн». Їм сподобалась моя ідея з відпочинковим комплексом навколо озера. Звісно, ніхто не збирався робити якийсь комплекс. Головне, щоб нас, торфових болотяників, запросили на озеро! Захланська це й зробила. Тоді ми зібрались і гуртом перейшли сюди. Решту ви знаєте.

— Як прийшли, так і забирайтеся звідси! Це ваші проблеми! — Ольма ще більше насупилася. Здавалося, вона ось-ось покусає Жабуквака.

— Почекай! — Тиціан простягнув Жабукваку другий перстень князя Лева. — Це чарівний перстень. Ним ви зможете запечатати своє торфовище, і його перестануть розривати.

— Навіщо ти це робиш? — русалка скоса зиркнула на Тиціана.

— Просто я мало не втратив своє озеро й розумію, що це означає. Розумію, як це — жити в каналізації, бо хтось вигнав тебе з дому. І до того ж, як матимуть власне болото, нам навряд чи заважатимуть.

— Може, ти правий, — заспокоїлась русалка, жалібно глянувши на перстень у водяниковій долоні.

— Беріть, чого дивитесь! Поки я не передумав.

Жабуквак тремтячими пальцями взяв перстень-печатку.

— Ква-ква-квакую! Дуже квакую! Важко повірити! Ми всі повертаємось додому! Тепер торфовище знову стане болотом і буде наше!

Зграя жабунів із жабунятами за кілька стрибків зникла у верболозах.

— Он там, он там! — закричала Фрося з мостика. — Фламінго полетіли!

Біля людей з вулиці Кленової стояв мер.

— Ні, це не рекламна передвиборча акція! Це правдиве бажання зробити щось для міста! Якщо чесно, то мені вже не важливо, переоберуть мене мером чи ні. У будь-якому випадку створю екологічну комісію, яка буде займатися такими питаннями, як збереження озера! А ще будемо оберігати міфічне різноманіття Львова. Наприклад, охоронятимемо ставки, озера й річки, бо там, мовляв, живуть водяники й русалки. Це має приваблювати до міста ще більше туристів! У сучасному житті Львова дуже бракує казки!

Мешканці Кленової відразу потягнули мера на свою вулицю, щоб показати йому тріщини в стіні, ями на дорозі, невивезене сміття та калюжу над трубопроводом з водою.

Дмитрик і Дзвінка гралися на подвір’ї зі своїми однокласниками в лови. Якраз встигли набити собі декілька синців, як із вікна вистромилася пані Наталя, шукаючи очима свого чоловіка.

— Михайле, ти просив покликати тебе на новини! За декілька хвилин почнуться!

Подвір’я вмить спорожніло, залишилися самі малюки. Джмеленя і Хитрик теж побігли додому.

На екрані з’явилася худезна та яскраво нафарбована Шприха, професійно всміхаючись глядачам.

— Доброго дня! З вами «Львівські новини» і я, їх ведуча Аліна Шприха. Для початку поговоримо про тему, яка цього ранку найбільше всіх хвилює, — вибори мера нашого міста! Щойно ми отримали перші результати підраха-хунків… Вибачте, підрахунків голосів наших виборців. За попередніми даними, лідирують два кандидати на посаду мера: Надія Захланська і Мирон Триндикало! Різниця між ними невелика, але переважає добродійка та меценатка пані Надія. Офіційні результати виборів будуть оголошені сьогодні у вечірніх новинах.

— У-у-у-у! Та Надійка-Пихтійка й тут влізла! Вона все навколо сміттям засипле! — обурилася бабця Леся. — І хто це за неї голосував? Покажіть бодай одного!

Іванка і Гєник заперечливо захитали головами.

Водяник на березі збирав навезене Захланськими сміття в мішки. Біля нього крутився скарбник, збираючи на купку різний брухт.

— Привіт! Ви все працюєте! — вигукнув Дмитрик.

— І Шилер тут! — здивувалася Джмеленя.

— Я збираю всілякі залізяки, щоб здати їх на брухт! — гордо повідомив скарбник. — Потрохи назбираю свій власний скарб і буду його охороняти. Ви бачили мою обновку? — старий покрутився перед дітьми на всі боки. Він був одягнений у нову й поки що чисту спецівку. — Це мені Тиціан подарував!

— А ось і я! — з верболозу вигулькнула русалка.

Канікульне озеро вже виглядало значно краще, ніж учора. Каламуть осіла, очерети піднялися вгору. Двійко качок снували туди-сюди, носячи галузки й травички до свого нового гнізда.

— Ну що, можна починати! — Ольма підштовхнула водяника до води.

— Я сам? Це така відповідальність! — почав було опиратися він.

— Не викаблучуйся! — вигукнув Шилер. — Ти сам!