Читати книгу - "Тільки разом"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Господи! — скривилася Кет. — Яке занудство!
Андре на секунду замислився й кивнув.
— Ти права. Якби люди говорили однією мовою, я б утратив до мовознавства будь-який інтерес!
— Я нізащо б не стала твоїм другом! — сказала Кет, кинувши сердитий погляд на оголошення. — Я б подумала, що ти нудний самозакоханий ботанік!
— Але ж ти стала! — переможно посміхнувся Андре.
— Сама собі дивуюся! — не здавалася Кет. — Адже ти й насправді нудний самозакоханий ботанік!
— Але ж і ти не геній! — не переставав посміхатися хлопець. — Проте, я дружу з тобою!
— От бачиш! Чому б тобі не спробувати знайти звичайного друга — такого, як я?
Посмішка зникла з обличчя Андре, він насупив брови й сапнув носом.
— Я не знаю нікого, хто був би схожим на тебе, — сумно сказав Андре. — Ти — незвичайна. Ти — виняток з усіх моїх правил. Ти знаєш, я не люблю порушувати правила, бо правила не можна порушувати безкарно. Удруге я не ризикну. Я шукатиму такого друга, який буде для мене відкритою книгою. Я шукатиму того, про кого не треба цілодобово думати!
Кет розкрила рота, щоб щось заперечити, але обличчя в Андре було темним і рішучим, і дівчина утрималась від коментарів.
Помалу люди почали звертати увагу на незвичне оголошення. Хтось дивився на Андре з недовірою, хтось — із співчуттям, хтось посміхався й весело бажав хлопцю успіхів у пошуках друга. Молодий азіат попросив дозволу сфотографуватися з Андре, і хлопець не заперечував. Руда дівчина підморгнула Андре й засунула до його нагрудної кишені шматочок паперу з номером телефону. «Ah, mein lieber Junge!» — мовив літній чоловік у білому костюмі, поплескавши Андре по плечу. Хлопець посміхнувся і сказав, дивлячись йому вслід:
— Як думаєш: хороший художник цей німець?
— Він сказав, що він художник?
— Він сказав: «Ах, мій любий хлопчику!» — пояснив Андре.
— Звідки ж ти взяв, що він — художник?!
— Його руки, — знизав плечима хлопець.
— І що з його руками? — скривилася Кет.
— Під нігтями масляна фарба. Певно, приїхав на етюди.
Кет помовчала, закусивши нижню губу, і видавила:
— Знаєш, ти не знайдеш друга. Із тобою не можна дружити, тебе можна тільки обожнювати!
— А ти? — примружився хлопець.
— Я… — опустила очі Кет. — Я…
— Привіт! — високий худющий парубок у строкатій сорочці підійшов до Андре і простягнув руку. — Кріс Фріман.
— Привіт! — потис руку парубку Андре. — Андре Леруа. Спеціалізація?
— Астрофізика.
— IQ?
— 165.
— Оооо, яка радість! — зіронізувала Кет.
— 150.
— 23.
— 15.
— Не засмучуйся, у тебе ще все попереду! — посміхнувся Кріс.
— Я не засмучуюся. Розумові здібності досягають свого піку в 26 років. Будеш моїм другом?
— Ні, — сумно відказав Фріман.
— Чому?! — скрикнула Кет.
— Чому?! — здивувався Леруа.
— Я… — Кріс відвів очі. — Я тут ненадовго…
— Нічого! Писатимемо листи! — знизав плечима Андре.
— Я помираю. Вибач! — тихенько мовив Кріс.
— Ох ти ж дідько! — сплеснула руками дівчина.
— Що з тобою? — очі Андре наповнилися жахом.
— Неоперабельна пухлина мозку. Доки в мене ще є сили, я подорожую й закінчую розвідку про білі діри.
— Білі діри? — перепитав Андре.
— Гіпотетичні фізичні об’єкти у Всесвіті, в область яких ніщо не може увійти. Біла діра є часовою протилежністю чорної діри. Думаю, білі діри можуть утворюватися при виході з-за горизонту подій речовини чорної діри, що знаходиться в іншому часі.
— Прекрасно! — посміхнувся Андре. — Це — прекрасно!
— Дякую. Я знаю! — розквіт Фріман.
Усі троє на мить замовкли.
— Можна питання? — поцікавився Андре.
— Звісно!
— Тобі боляче? Ти відчуваєш, що помираєш? — зі змішаним відчуттям жалю й огиди запитав Андре.
— Так. Але це не найгірше.
— А що ж тоді найгірше? — здивувалася Кет.
— Я боюся, що мій мозок затьмариться перш, ніж я закінчу дослідження, — продовжував Фріман. — Я боюся, що писатиму через хворобу маячню й не розумітиму цього. Я боюся себе зганьбити, — пошепки сказав Кріс.
Андре відчув німий холодний жах. Якісь дивні спогади зринали в його голові — запаморочення, біль, біль, нудота, зелені плями перед очима, біль… Таке дивне відчуття: ніби борсаєшся у смолі, задихаєшся, а вирватися немає сили…
— Тобі погано?! — разом скрикнули Кріс і Кет, хапаючи Андре за руку.
— Ні, ні! Я просто… Просто розхвилювався… — ледве вимовив Андре.
— Вибач! — іще раз перепросив Фріман.
— Ні, це ти вибач! — судомно стиснув його
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тільки разом», після закриття браузера.