Читати книгу - "Збій системи, Інна Земець"

       - Навіщо?

     - Речі не потрібні? Добре! Зараз до мене поїдеш - там і поговоримо, я не хочу підхопити тут всі хвороби дев’ятнадцятого століття одразу.

       - Я нікуди не збираюсь, - твердо відповіла я і почула огидне булькання в коридорі. – Дідько б вас усіх вхопив... Відійди, сама зберу.

Цей день мене реально доконав, в цю мить я була згодна де завгодно заночувати, але точно не тут. Покидала з речей що під руку потрапило, бігом головне зібрала і за кілька хвилин вже стрибала вниз сходами. Лівою рукою Гліб тягнув сумку, правою - мене. Знайомий джип стояв у дворі, Давид стовбичив поруч із ним.

      - Все, поїхали, - голосно скомандував Гліб забираючись в авто.               

Машина рушила з місця і ми покотились в бік центру. За вікном згущалась темрява, поруч пихтів злий колишній роботодавець, а я просто дивилась у вікно – сил на агресію вже не було, геть перегоріла і осіла попелом.

      - Аня, чому ти оселилась в цій бісовій дірі? – не втримав довгої паузи Гліб.

      - Мені тут сподобалось.

      - Що саме? Аромати, ремонт, приємні сусіди?

   - Все в комплексі – ти просто не знаєш про мій неприродній потяг до маргінальної частини суспільства.

Ми знову помовчали і тримали паузу аж до самого будинку, лиш в ліфті, згадала що не спитала.

       - А звідки ти мою адресу дізнався?

Він подивився на мене вигнувши свою гіперемоційну сьогодні брову і відповів:

      - Ти на мене працювала – всі дані записані.

      - Дійсно, дурне питання, - пробурмотіла собі під ніс і вийшла на поверх вслід за Глібом.

Знайомі апартаменти озвались мурахами по шкірі, та від суцільного абсурду і безладу, на який стімко перетворилось моє життя, я раптом впала в кататонічний стан і всім тілом гепнулась на найбличжу до мене поверхню, якою виявилось крісло у вітальні. Гліб тихо лаючись собі під ніс рушив сходами на другий поверх. Я дивилась на стіну навпроти і чекала… Нічого не чекала, насправді, просто сиділа і все. Тотальна відсутність контролю над власним життям в цей момент чомусь вже не здавалась неприйнятною. Десь там, на горі, стукали дверцята і невдовзі господар повернувся і зупинився біля мене. Гліб стояв на відстані і уважно дивився, ніби щось аналізуючи.

      - Вибач, не хотів тебе налякати.

      -  Тобі це і не вдалось.

Він вже опанував себе і виглядав як зазвичай – впевнено і стримано, ніби і не горлав як навіжений нещодавно.

       - Ти голодна?

Я згадала сусіда на підлозі і скривилась.

     - Однозначно ні.

     - Тоді пішли покажу твою кімнату, а завтра поговоримо.

Тихо і сумирно, як вівця я йшла за ним сходами. Гліб завів мене до кімнати, провів короткий інструктаж і вийшов, а я підійшла до ліжка і впала на нього долілиць. Так і пролежала деякий час, поки не відчула, що м’язи від незручного положення терпнуть, а душевні сили потроху повертаються. Стрілки годинника наближались до початку нової доби, а я швидко прийняла душ і змінила одяг на спортивний костюм, пожбуривши подалі речі в яких приїхала, ніби на них дійсно були огидні паразити, що причепились до них від сусідів з моєї квартири. Я тихо пішла сходами вниз, відчуваючи спрагу – в ці хвилини чашка чаю була моєю мрією. Сподівалась нікого не зустріти, та за барною стійкою сидів Гліб і щось спритно друкував в ноуті. Його вигляд викликав неаби який подив. Проста людина в темних спортивках і футболці, поруч відкрите пиво. Безалкогольне, помітила я етикетку на зеленому склі. Почувши мої кроки він поглянув на мене і закрив кришку ноута, відправляючи комп в гібернацію.

       - Як самопочуття?

       - Чудово, ніби заново народилась.

Він приречено зітхнув і сперся обличчям на руку, нагадуючи своєю позою Роденівського «Мислителя».

       - Чого ти звільнилась?

       - Більше не могла з тобою працювати.

       - Що тоді сталось, Аня? – його голос ще поглибшав, додаючи хрипких нот.

       - Нічого, чого б я не хотіла – не треба вигадувати ніяких огидних речей.

       - Ти колись зможеш поговорити про це зі мною нормально?

Добре, годі клеїти з себе дурисвітку, уявляю що у нього за ці дні в голові наробилося.

       - Вимкни світло, будь ласка.

       - Повністю?

        - Ні, так щоб лиш подалі від нас лишилось.

Він не сперечаючись підійшов до вимикача, увімкнув підсвітку біля вікна і занурив у напівтемряву кухонну зону.

        - Того вечора я втомилась від розмов і вирішила тихо відсидітись десь подалі – так і потрапила в твій кабінет. Коли почула кроки – сховалась у вбиральні, а потім стала мимовільним свідком твоєї сварки з Регіною. Поки ти по лід вийшов – вона сипанула тобі щось в стакан.

На цих словах я зробила паузу, а він різко напружив плечі – напівтемрява мало що приховала.