Читати книгу - "Розбивши її життя (частина 2), Сафо Мелі"

Ага… як би не так… Ось мені сорок і з усіх цих планів я подужав лише «встану на ноги». Тільки самому мені це все не потрібно. Коли приходиш пізно в порожню квартиру, коли нема з ким поділитися тим, як минув день, своїми радощами та проблемами, то ніякого задоволення від цих досягнень ти не отримуєш. Все перетворюється на сухий сценарій: робота-дім-робота-дім... і так нескінченно.

Тож так жити більше неможливо. Потрібно щось міняти. Може після приїзду собаку завести. Зважаючи на звичку бігати, з вигулом собаки проблем не буде. Зате хоч буде, заради кого повертатися додому.

Депресивні думки привели мене до твердого рішення, що це буде лабрадор. Цій ідеї я порадів і на позитивній ноті вирішив повернутися в номер, щоб лягти спати.

***

На ранок я вперше за весь час відпустки відчув себе повним енергії, бо нарешті виспався. Бадьоро вмившись і почистивши зуби, натягнув футболку та шорти, а потім вирушив на пробіжку.

Бажання бігати за цей час мене теж відвідало вперше, і я вирішив не відмовляти власним поривам. Було ще дуже рано, сонце тільки здіймалося, на вулиці не було спекотно. Для спорту саме воно! Вибігши на пішохідну доріжку, я побіг уздовж берега. Із задоволенням відзначив кількість бігаючих. Все-таки здоровий спосіб життя справді стає трендом. І це чудово!

Свіже повітря заповнювало легені і розбігалося з кров'ю по всьому тілу. За кілька днів я забув це приємне відчуття. За кілька метрів попереду бігла струнка дівчина з пружними сідничками в рожевих спортивних лосинах. Я задивився на неї і зрозумів, що ніяк не реагую. Ото взагалі ніяк. Якщо раніше мій організм одразу нагадував про мою статеву приналежність, то зараз я насолоджуюся її виглядом суто візуально, але ніяк не фізіологічно. Щось не те. Тим більше після секс-марафону з русалкою, організм до такої гарної справи швидко звикає, мусить хотітися… Дивно.

Найсумніше те, що згадуючи пристрасну русалку – усередині теж нічого не відгукнулося.

Я розвернувся й побіг назад до готелю. Настрій миттю зник, бігати більше не хотілося.

У номері я швидко прийняв душ, вийшов на балкон і закурив.

Мабуть, я старію. Перестав хотіти сексу, почав філософствувати, вирішив завести собаку… ех, Льоха.

Від сумних думок відволік телефон своєю дзвінкою музикою. Бляха! Кому не спиться так рано?

На екрані я побачив ім'я своєї секретарки. Рано потішився, мабуть, що робота без мене робиться.

– Доброго ранку, Віро. Щось трапилося?

– Добрий ранок. Олексію Олександровичу, – схвильовано заговорила Віра. – Вибачте, що дзвоню так рано. Не хотіла вам нічого говорити, думала, що ми самі впораємось.

– Віро, до діла… – перервав я її передмову і затягнувся сигаретним димом, виразно усвідомивши, що всередині зовсім напружився.

– Так. Компанія "Вінді-буд" не поставила своєчасно будматеріали на об'єкт Миронова. Годують сніданками. Миронов уже злий, обіцяє розірвати договір із нами, якщо до вечора матеріалів не буде. Я вчора зустрічалася із директором «Вінді-буду», обіцяли на сьогодні. Але щойно отримала повідомлення, що на сьогодні все скасовується. Нібито у них мало бути постачання товару тиждень тому, але все зависло на митниці. Миронов і слухати мене не хоче. Кричить із піною біля рота, що ми шарлатани та шаражка. Дав час до п'ятої вечора. Або матеріали на об'єкті, або ми припиняємо всі роботи і розриваємо договір, відшкодовуємо всі витрати і відшкодування за недотримання умов договору. І сказав, – тут Віра на мить замовкла. – що далі він вирішуватиме всі питання виключно з вами, що йому начхати, що ви у відпустці.

Віра сильно нервувала. До того ж, вона прекрасний виконавець, але підприємницької жилки у неї немає ось точно, сама не розрулить.

– Замовляй мені білет на найближчий рейс, я збираю речі. – відповів я і завершив дзвінок.

Так, я легко міг би вирішити все звідси. Один дзвінок по телефону Миронову, і чекав би він свої матеріали стільки, скільки потрібно. Ось тільки я раптом зрозумів, що хочу додому. Я вже відпочив і мене починає накривати туга. Як завжди буває наприкінці відпустки, коли ще кілька днів попереду, але ти вже усвідомив, що скоро повертатись і подумки знаходишся на валізах. А тепер ось і привід з'явився.