Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

На тонкому дівочому зап'ясті вже проступили червоні плями. Сурія, побачивши їх, розплакалася ще сильніше. Очі її почервоніли, плечі опустилися, від гордої постави не залишилося й сліду.

Що діяти з плаксивим дівчиськом Лікіт навіть гадки не мав. Вести назад у приймальню і там заспокоювати? Погано. Занадто багато чужої уваги привернуть, розмов потім не оберешся. Було дуже соромно: знайшов теж, на кому зривати роздратування і втому! Ну й чого розкричався, а тим більше, навіщо руку було викручувати? Шкіра в наложниці тонка, синець тиждень протримається, а то й два.

Проте, стовбичити посеред коридору було нерозумно, отже, доведеться вибачатися і якось втішати це ось... імператорське непорозуміння.

— Вибач, — покаянно сказав він, підходячи ближче. — Я випадково. Не хотів, сам не знаю, як так вийшло... — він обережно простягнув руку, щоб оглянути її зап'ястя, але Сурія не далася, прикрила долонями обличчя і заревіла ще сильніше.

— Не дивися на мене, відвернись! Я негарна тепер!

— Дурниці, — перебільшено бадьоро відгукнувся Лікіт. — Треба холодне прикласти. Ходімо!

— Мені не можна в такому вигляді в гарем повертатися, — жалібно схлипнула вона. — Засміють.

— А ми не в гарем.