Читати книгу - "Сто тисяч. Хазяїн, Іван Карпенко-Карий"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Куртц. Правда. Купса еті — нєт! А только я не мошіт торговался: сказаль мушік руб десять, я еті платіл; сказал мушік еті руб двадцать, я еті платіл! Зашем торговалса, когда руб двадцать — еті завсєм ніпочом. Еті... еті...
Пузир. Ну, а якби сказав п’ять рублів?
Куртц. Да! Да! Еті... Еті... да! П’ять не сказаль, еті — нєт, сказаль руб десять, руб двадцать — больше, не сказаль. Еті ніпочом. Мушік, еті, плачіл. Я не торговал, еті — нєт, еті — нікогда!
Пузир. Е, вже як такий купець, то краще не купуй овець!
Куртц. Еті — да! Я не купіл.
Входе Феноген.
Пузир. Післязавтрього сам поїду з Феногеном.
Куртц. Сам, еті — да!
Пузир. Нехай проганяють овець. Мені важко сидіть.
Куртц. Еті — да! Болной зовсєм, нє надо сматрил. (Пішов.)
Ява XIV
Феноген і Пузир.
Феноген. Там приїхав урядник, хоче вас бачити.
Пузир. Підожде. Оберни крісло до вікна. Так. О, овечки! Хороші... Єсть з кордюками... Худі, бідолаги. Нічого, одгодуємо. Восени чистої прибилі два карбованця на штуці... Так, Феноген?
Феноген. Шерсть, сало, солонина і шкури — так думаю, що більше двох!
Пузир. Бирі мої, бирі! Цкелей! У, ви славні биречки мої. Іч, як ідуть, мов військо перед генералом. Недурно Петро Петрович звав мене овечим генералом. Поклич Петра Петровича.
Феноген вийшов.
Ху-у-у! (Витира піт.) Слава Богу, хоч у спині не болить так, як боліло, — певно, нарив прорвало всередину, і легше стало. Бирі, бирі, бирі... Мало купив дурний цей Карло.
Входе Харитон.
Харитон (з дверей). Феноген Петрович!
Пузир. Чого тобі? Лізеш, не спитавши, чи можна.
Ява XV
Пузир, Харитон, потім Золотницький і Феноген.
Харитон. В передній нікого нема, я думав, я поспішав...
Пузир. Підожди, нехай вівці пройдуть. Не перебивай мені любоватися.
Входе Петро Петрович і Феноген. Феноген тихо розмовляє з Харитоном.
Чого ви там сидите, Петро Петрович, подивіться, які овечки і по рублю десять. Мерщій же, послідні проходять. Бирі, бирі, бирюшечки, бирічки!
Золотницький. Худі дуже.
Пузир. Нічого, зате молоді. Одгодуємо — два рублі на руб пользи. Отак треба хазяйнувать.
Входе лікар.
Золотницький. Правда!
Пузир (тяжко переводе дух). Феноген, поверни мене на хату.
Феноген (повертаючи крісло). В Мануйлівці нещастя!
Пузир. Що, тік згорів?
Феноген. Ні.
Пузир. Слава Богу. А що ж там сталось?
Феноген. Бунт. Робочі Ліхтаренкові голову розбили.
Пузир. Як?
Феноген (до Харитона). Розкажи, що знаєш.
Харитон. Почалось, кажуть, зранку. Мануйлівці, бачите, хотіли, щоб брали їх усіх щодня на роботу по такій ціні, як договорилися тоді, коли взяли в оренду їх наділи. А Ліхтаренко ніби ціну зменшив і тілько половину людей взяв на роботу. Ну, почався ґвалт! А тут строкові робочі за харчі почали ремствувать. Слово по слову, хтось налаяв поганим словом Ліхтаренка. Ліхтаренко вистрілив з револьвера. Чи ранив, чи вбив — не знаю. Тоді кинулись до Ліхтаренка, він не вспів утікти в контору, і хтось каменем розбив Ліхтаренкові голову. Тепер Ліхтаренко заперся в конторі і щохвилини палить в вікно з револьверта. Люде одступили, але похваляються підпалить двір і тік.
Пузир. Ідоли! Пси! Феноген! Нехай зараз пошлють від мене телеграму губернаторові і ісправникові так: бунт робочих, убили управляющого, підпалили двір. Налякать їх — скоріше виїдуть. До речі, тут урядник, клич його сюди. А ти, Харитон, бери другого коня, скачи в Мануйлівку і вкруть назад, щоб я знав, що там робиться.
Феноген і Харитон вийшли.
Бачите, ви кажете лежать. Де ж мені влежать? От все сам зробив — і тепер аж легше. От урядник поїде в Мануйлівку, тоді я ляжу, спочину і завтра видужаю! Побачите!
Золотницький (до лікаря). От натура!
Лікар. Нерви страшенно напружені. Я певен, що в нього нарив лопнув і почалося зараженіє крові, замітьте — пропасниця б’є.
Ява XVI
Пузир, лікар, Золотницький, Феноген і урядник.
Пузир (до урядника). Чули, певно, про бунт в Мануйлівці?
Урядник. Чув зараз.
Пузир. Прошу вас, беріть людей звідціля і їдьте, будь ласка, в Мануйлівку зараз. Губернаторові і ісправникові посилаю телеграму.
Урядник. Мануйлівка не мого участка. Крім того, я маю друге важне порученіє. По ділу злосного банкрота Михайлова слідователь постановив сьогодня привести вас для допроса як обвиняємого в сокритії дванадцяти тисяч овець. Получіть повістку. (Подає.)
Пузир. Сокритіє?! Яке сокритіє?
Урядник. Не знаю.
Пузир. Я прийняв вівці від Петьки Михайлова на випас!
Урядник. Не знаю.
Пузир (витирає піт). Я вам кажу! У мене свідки єсть.
Урядник. Предписано вручить повістку і сьогодня привести для допроса як обвиняємого...
Пузир. Як привести?!
Урядник. Під караулом.
Пузир (піднімається). Під караулом?!! Що ж це? (Опускається в крісло.) Світ перевертається, послідні часи наступили. (До всіх з одчаєм.) А? А? На випас дав дванадцять тисяч овець, а слідователеві показав, що я переховую його вівці!.. Ах ти ідол, ах ти прахвост.
Золотницький. Та у тебе ж свідки, певно, єсть?
Пузир. Аякже! Ах ти ідол! Феноген, чуєш? Ти ж свідок?
Феноген. Своїми вухами чув, своїми очима бачив і знаю... Я присягну, що на випас.
Пузир (нервово, часами, витирає піт). Чуєте? Он які люде понаставали: прахвости із прахвостів, анафеми із анафем! Обмане, обікраде, заріже, ограбить, чортові душу продасть — аби гроші! Ні сорому, ні честі!.. Чи чувано коли про такі діла? Голяк масті Петька Михайлов, не маючи ні шеляга в кишені, умудряється брать гроші в банках, без грошей бере товари на фабриках, скрізь позичає, і всі дають! Багатіє не по дням, а по часам, тисячі бідолаг несуть йому гроші, як у банк, на проценти, а потім раптом шарах: банкрот! І такий злодій, мошеник, грабитель тягне за собою в тюрму чесного, ні в чім не винуватого хазяїна! Ідольське... Прокляте діло!
Золотницький. На тобі лиця нема, іди приляж, ми діло обміркуємо.
Пузир (через сльози). Петро Петрович! Рятуйте, рятуйте мою честь! Честь, честь мою топчуть в болото! Я двісті, триста тисяч дам залогу.
Золотницький. Все зроблю, заспокойся!.. (Тихо.) Брат Калиновича прокурор, він поможе, справедливо полегшить твоє становище.
Пузир. Так? Ох!.. (Тихо.) Скажіть, нехай рятує... я надіюсь, я певен.
Золотницький. Зараз візьму Феногена і їду до слідователя. Що можна, все зробимо.
Пузир (тихо). Просіть від мене Калиновича... Нехай вибачить... Я дам благословення на шлюб з дочкою... (Тяжко переводе дух, пропасниця його б’є, він витирає піт і говоре про себе.) Обіщать можна все, аби вирятував... Обіцянка-цяцянка. (До всіх.) А будь ти проклят, вельзевулів ти син, Петька ти Анафемович, бодай твоє тіло так розпалось, як твоє крадене багатство!
Лікар.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сто тисяч. Хазяїн, Іван Карпенко-Карий», після закриття браузера.
