Читати книгу - "Відлуння, Оксана Усенко"

Частина 9

Сергій

Прогулянка старим містом справила на Сергія суперечливе враження. Строкаті торговельні ряди несподівано змінювалися вузькими стиснутими старовинними стінами вулицями, що виводили до заквітчаних магазинів чи монументальних стін будівель. В якийсь момент той лабіринт вулиць вивів до солідного замку тамплієрів з якого відкривався гарний панорамний вид. У досить похмурому стриманому інтер’єрі того замку та й взагалі на фоні старовинних споруд Стелла часом Сергію нагадувала прекрасний, майже містичний і трохи недоречний міраж. На щастя, це враження старанно перебивали зграйки безтурботних туристів, що не дозволяли усамітнитися, в якому б закутку старої фортеці пара не опинялася. Навколо майже постійно звучали різноманітні мови, безперервне фотографування, або прохання сфотографувати, захоплені чи веселі вигуки, особливо коли туристи крокували повз стенди сувенірів, наприклад, з яскраво розфарбованими чоловічими статевими органами. Сергія ті сувеніри теж повеселили, але значно більше порадували кафе в тіні несподівано величезних дерев, бо сонце припікало нещадно.

 Гарно запам’ятався «храм Афродіти», власне, запам’ятався не сам храм, а дивна пара, яку Сергій біля нього помітив. В якийсь момент Ефіра зіскочила рук і азартно поскакала по вкритих травою каменях, намагаючись спіймати чи то жука, чи то коника, тож Сергію довелося трохи відстати від своєї супутниці. Доки він намагався вмовити Ефіру припинити вдавати мисливця, дві дуже високих постаті у чудному сірому одязі, підійшли до Стелли.  В цей момент кішка стрибнула, збиваючи лапою зеленого жука і Сергій відволікся буквально на мить. А піднявши погляд виявив, що чудні фігури зникли, попри те, що, начебто, нікуди не могли так швидко подітися з досить відкритої ділянки. Чоловік спантеличено покрутив головою, але перед ним була лише Стелла, яка саме читала інформаційну табличку про те, що полювання Ефіра вирішила провести в храмі Афродіти, точніше на місці, де він колись був.

— Знаєш, запідозрити в тих камінцях цілий храм, може хіба що бувалий археолог, та й то, я впевнений, не з першого погляду, — промовив Сергій втомлено потираючи обличчя та роздумуючи, такі цікаві глюки пішли вже від передозування споглядання старовини, чи то так проявляється банальний сонячний удар.

— Цей острів має дуже багату історію, що склалася з нашарувань безлічі культурних епох. Не всі вони витримували таке сусідство, але всі полишили слід, — посміхнулася Стелла, прямуючи до виходу з фортеці.

— Угу, а поставити на службу туристичному бізнесу варто кожен камінь, на якому запідозрено сліди людської діяльності. — хмикнув Сергій підхоплюючи Ефіру та крокуючи за дівчиною. Те, що попереду замайорів вихід з цього нескінченного лабіринту древностей, чоловіка однозначно порадувало. Він віддав належне тому, наскільки старанно греки «причесали» всі віднайдені уламки історії, старанно поєднуючи їх з досягненнями сучасних технологій та різноманітними пропозиціями витратити гроші, але вже помітно втомився. Та й до занять з реабілітологом полишилася не так багато часу.

Трохи відпочивши в машині під час зворотного шляху, Сергій попрямував до реабілітолога. І от від нього він виповз в такому стані, що якийсь кілометр до готелю йому здався нескінченним марафоном, після якого він мріяв просто впасти у номері у стані «труп». І впав, але вдавати виснаженого мерця йому довго не дали. Коли за вікном запанували фіолетові сутінки, у двері постукали. Сергій тяжко зітхнув та втомлено сповз з ліжка. За дверми виявилася Стелла, тож чоловік подумки похвалив себе, що не гаркнув «не турбувати».

— Привіт, пропоную розпочати правильний кулінарний туризм, бо вода та снеки, якими ти сьогодні харчувався, то несерйозно, — видала дівчина широко посміхнувшись. Не фоні пальм та моря за спиною, ця красуня знову здавалася прекрасним міражем.

— Не лише вода, я й чай собі можу організувати, — мимоволі відповів на її посмішку чоловік. Відмовлятися від пропозиції Стелли, аргументуючи це планом «вдавати труп», було якось незручно.

На щастя, рекомендоване кафе виявилося досить близько від готелю, а чарівна посмішка Стелли нагадала Сергію, що кожен організм має приховані резерви. І наявність поряд прекрасної жінки непогано ті резерви активує.

— Це сімейне кафе, тут готують неперевершену мусаку, яку ти просто зобов’язаний спробувати. В принципі більшість таких невеликих кафе на Родосі, це родинний бізнес, який робить ставку на затишок, якість їжі та оригінальність, — розповідала дівчина привівши його на заплетений виноградом та прикрашений квітучими рослинами майданчик з десятком столиків. В облаштуванні інтер’єру дійсно відчувалися старанність, креативність та увага до деталей. Сергій покрутив головою і вирішив, що навіть якщо тут жахливо готують, така романтична обстановка в такій компанії однозначна варті невеликої прогулянки.

— Що питимемо? — спитав Сергій, чесно замовивши ту загадкову мусаку та грецький салат, який тут іменувався зовсім не грецьким.

— Ти куштував рецину? — примружилася Стелла, задумливо читаючи меню.

— Що за звір?

— Старовинне грецьке вино. Досить специфічне, але спробувати варто.

— І чому специфіка? Його теж роблять з оливок? Вивели і винний сорт? Бо після того асортименту маслин, який тут на кожному кроці, я вже не здивуюся. — посміхнувся Сергій, який в одному з магазинів повеселив дівчину на мить впавши в ступор, бо виявив у відділі готової їжі понад двадцять варіантів маслин. До цього дня він щиро вірив, що оливки бувають лише двох видів – зелені й чорні! Ну, може, ще свіжі та консервовані.