Читати книгу - "Відлуння, Оксана Усенко"

— Ні… це щось інше. Схоже… схоже на вибух... — Бохлен поспіхом провів по браслету на своїй руці перемкнувши настінний екран на канал глобального спостереження. По світло-зеленому фону пропливли розмиті плями, які швидко сформувалися у поверхню планети. Чоловік максимально віддалив зображення, доки у полі зору не з’явився високий гриб вибуху у досить віддаленій частині материка.

— Удар небес… Мохеджо знищив одне з міст дхаса ударом небес, — Бохлей шоковано дивився на екран, яким розповзалася чорна хмара пилу. — Правителі не використовували цю технологію в якості зброї вже три покоління… Чому він скористався нею?

Ірада шоковано дивилася на стовп пилу, землі та вогню, що ставав все вищим і раптом, наче крізь нього, на мить побачила інші вибухи, сотні вибухів, нескінченні руїни, спалену техніку, вкриту вирвами та мертвими тілами землю…

— Схоже цю хворобу треба лікувати кардинально, — мотнула головою Ірада, поспіхом проганяючи жахливе видиво. — Там росли такі прекрасні дерева...

— Як тебе зараз можуть цікавити дерева? — розгублено озирнувся до неї чоловік.

— А що такого? Дерева точно не винні в дурості дхаса.

— Удар небес знищив ціле місто! Не всі в ньому були винні у нападі на наш віман! Як ти можеш таке казати? Я не впізнаю тебе.

— Ну вибач. Це не я прибігла мить тому з криками, що дхаса збили наш віман, бо ображені на обмеження. І ти сам сказав, що вони розуміти, на що йдуть. Вони вбили нашого Правителя, отже ми для них може й боги, але боги яких можна вбити, а отже і відвоювати зброю. То я повинна їм поспівчувати, чекаючи доки наші вімани щодня падатимуть, а смерть людей від рук дхаса стане нормою? — тріпнула плечима Ірада — Можливо, настав час прибрати цю помилку та звільнити місце твоїм улюбленим сальвахес?  

Бохлейн спантеличено закліпав.

— Ти про що? До чого тут вони сальвахес? Вони й за тисячоліття не доростуть до нашого рівня.

— Так може це й добре? Чи, може, не ігнорувати їх наявність, а почати скерувати їх розвиток? Удосконалити з урахуванням допущених з дхаса помилок? Можливо, вони виявляться більш придатним матеріалом? У мене перші скульптури завжди страшненькі, але завдяки ним, я з наступних спроб отримую бажане. Проте я не захаращую все результатами невдалих експериментів, а зауваж, мої експерименти не плодяться немов скажений вірус та не намагаються мене вбити.

— Ірадо, ти серйозно обмірковуєш знищення цілого народу? Лише через те, що їх рівень розвитку не дозволяє правильно оцінити наслідки своїх дій?

— Чому ні? Вони ж гарно продемонстрували чим їх дурість нам загрожує. Тим паче це ми їх створили, вони — наша помилка. То ж ми маємо її виправити. Іноді на небі може бути лише одне сонце… — Ірада задумливо підійшла до вікна роздивляючись біле та рожеве сонця, що вже досить високо піднялися небосхилом.

— Сонце? До чого тут сонце? — Бохлейн розгублено перевів погляд на небо.

— Я тобі казала, що у деяких моїх снах лише одне сонце?

— Ірадо, там знищене ціле місто, кілька тисяч людиноподібних істот, а ти раптом згадала про сонце зі снів? Яке це зараз має значення?

— А яке значення має твоє репетування? Чи твоє обурення, що я співчуваю агресивним недалекоглядним, виведеним нашими ж пращурами дикунам, які заради отримання «сили богів»  не прагнуть розвиватися, а планують нас нищити! Ти вважаєш нормальним безкарно дозволяти їм убивати нас, заради можливості вбивати потім ще когось?

— Але ж це наша вина, що вони бачать цю можливість!

— То що нам робити, якщо дхаса у всіх наших досягненнях бачать в першу чергу можливість вбивати? Самоліквідуватися? Повирізати їм очі?

— Ірадо! Припини! Коли ти почала перетворюватися на монстра!

— Я лише відмовляюся почуватися винною за чужу обмеженість, агресивність та недалекоглядність! Не подобаюсь така, іди знайди собі іншу!

— Так… Мені, мабуть, дійсно варто піти. Почекати, доки ти одумаєшся і зрозумієш, що соромно так мислити, — Бохлейн обурено розвернувся і вийшов з кімнати.  

— Довго чекати доведеться! — Ірада сердито пожбурила в спину чоловікові подушку, але за ним вже закрилися двері. — Як можна вважати себе винними у тому, що хтось хоче тебе вбити за твої досягнення? Чи у тому, що вбивця отримав покарання? Чому мені має бути соромно? Якщо дхаса вважали, що нападають на богів і готові були до розплати, то чому мені має бути соромно за те, що така розплата прийшла? А що б вони робили, якби вона не прийшла? Наступним збили б Сваргемахал? — невдоволено бурмотіла дівчина полишаючи ліжко та одягаючись. Перемкнувши екран на новини, вона почула, що підтверджена загибель Правителя і роздратовано все вимкнула. Настрій був кепський, новини слухати не хотілося. Ірала спробувала працювати, але  безнадійно зіпсувавши кілька заготовок нарешті зрозуміла, що варто якось інакше заспокоюватися та відправилася на прогулянку.