Читати книгу - "Відлуння, Оксана Усенко"

Згадавши про Бохлейна, Ірада підозріло роззирнулася, бо зазвичай він зранку вже сидів біля неї зі сканером. Зараз його чомусь не було. Втім, вже за мить він з’явився, але мав незвичний, розтріпано-розгублений вигляд.

— Упав віман Правителя. Його збили дхаса! — заявив він з порога та увімкнув настінний екран, де в новинах транслювалися зображення великої пожежі на одній з рівнин материка.

— Що? — здивовано вирячилася на нього Ірада. — Як це? Навіщо? Таракасуру живий?

— Ще невідомо. Але судячи з цього, —  чоловік кивнув на кадри шаленого вогню, що охопив величезну територію. — Шансі мізерні. Найстрашніше, що дхаса вже заявили, що це їх помста за багаторічні обмеження.

— Обмеження? — розгублено кліпнула дівчина, перевівши погляд на екран.

— Рівень розвитку дхаса не дозволяє побачити раціональність дій правителя Тріпури, а от накопичити злобу й образу — легко. Не знаю, як вони це організували та чим думали, наважуючись на таке, але навряд чи розуміють наслідки загибелі Таракасура, — нервово потер обличчя Бохлейн, споглядаючи на відео розсипаних долиною уламків літального апарата. Вогонь вже збили, але тепер суцільна чорна, вкрита димом пляма згарища здавалася ще страшнішою.

— А які ти думаєш можуть бути наслідки? — спитала Ірада, шоковано споглядаючи те, що полишилося від однієї з найкрасивіших долин та ледве стримавши зойк, коли на екрані з’явилося зображення чиєїсь обгорілої руки, котра стирчала з-під вкритих кіптявою уламків вімана.

Взагалі Правитель Тріпури для дівчини був чимось далеким, майже недосяжним, та й життя дхаса не набагато ближчим, бо на островах цей народ не жив. На щастя. Бо ті нетрі, які вони облаштовували усюди де оселялися, викликали у Іради відверту огиду. Дівчина зустрічала дхаса дуже рідко, хіба що у старій столиці Ар'яварти та пару разів, пролітаючи над материком, бачила одне з так званих «міста дхаса» — якісь брудні нетрі з глини та каменю. Бохлейн казав, що дхаса намагаються копіювати людей, а такі недолугі ці спроби тому, що вони намагаються копіювати те, що не розуміють. Їх рівня розвитку вистачало лише якісь елементарні речі, а більшість досягнень та технологій людей вони вважали подарунками богів, робота яких залежить від віри та принесених жертв. Тому Ірада й уявити не могла, як і навіщо дхаса могли збити віман Правителя Ар'яварти. Народ, який виник в результаті експериментів перших поселенців від поєднання генів людей та аборигенів, був розвинутішим за сальвахес, але до людей їм таки було невимовно далеко. Дхаса мали гарну адаптивність до флори та фауни цієї планети, могли виконувати роль помічників на найпростіших роботах, опанували найпростіші технології будівництва та обробки землі, але так і не змогли відірватися від суто тваринного, споживацького сприйняття світу. Всі живі організми вони поділяли на божественні і ті, які можна безкарно вбити і з’їсти.

Ірада знала, що люди діляться з дхаса знаннями, намагаються прищепити їм миролюбність, навчити жити за рахунок ремесла, торгівлі та рослинництва, але цей процес йшов повільно. Бохлейн розказував, що з поодинокими представниками дхаса вже, ніби, можна було співпрацювати, домовлятися, спілкуватися, але варто було їм зібратися у натовп і той натовп втрачав всі ознаки інтелекту й починав поводитися, як стадо, а часом і хижа зграя. Ірада колись чула, що деякі з ватажків дхаса ображаються на те, що люди не дають їм «подарунки богів», але не думала, що та образа може призвести до такого.

— Таракасура старанно підтримував розвиток дхаса та навіть організував з ними торгівлю, але, так само як і його попередник, відмовляв в доступі до складної техніки та технологій, — втомлено мовив Бохлейн сідаючи на тахту та не відриваючи погляду від екрана. — А правителі дхаса марять зброєю, віманами, адже мріють вдавати з себе богів. Перед соплемениками, перед сальвахес. Ці нещасні ще не доросли до суспільства здатного безкровно співпрацювати зі слабшими народами. Для них полювання, це прекрасна розвага, а  війни — найпростіший спосіб отримати бажане. Якщо вони здатні навіть побутовий утилізатор перетворити на знаряддя насилля, уяви, що вони робитимуть, отримавши навіть незначну частину наших досягнень. Але досі дхаса за «дари богів» торгувалися, намагалися обдурити, іноді щось крали, проте не посягали на життя людей, а тим паче Правителів. Я не розумію, як вони на таке наважилися, як здійснили... Вони ж вважають нас представниками богів.

— А що за їх віруваннями буде з тим, хто кине виклик богам? — спитала Ірада, раптом згадавши сальвахес, які дивилися на неї з острахом, проте це не завадило дикунам влаштувати їй незабутнє купання.

— Він помре, або отримає бажане. Релігія дхаса ставить бойову звитягу значно вище за життя. У них є безліч традицій полювання на сильного звіра, щоб з’їсти його серце, аби отримати його силу…

—  Угу. То, мабуть, також вище за життя дхаса ставлять і можливість отримати сили богів? Тоді, в рамках такої дурнуватої логіки, їх напад на віман Таракасура цілком логічний. — похитала головою Ірада. — Навіть дивно, що ми такого не очікували, чи таке не трапилося раніше…

— Ні, це зовсім не логічно! Бажане вони точно не отримають, а от … — почав говорити Бохлейн, як раптом вони з Ірадою відчули легкий підземний поштовх, від якого мелодійно задзвеніли кришталики на вікні.

— Землетрус? Не було ж попереджень про тектонічну активність… — розгублено кліпнула дівчина. Вана знала, що всі подібні показники ретельно відстежували і за найменшої загрози людей завчасно попереджали.