Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Тінь та кістка, Лі Бардуго 📚 - Українською

Читати книгу - "Тінь та кістка, Лі Бардуго"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Тінь та кістка" автора Лі Бардуго. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 30 31 32 ... 88
Перейти на сторінку:
сотнями, коли вони напали на скіф! — запротестував хлопець на ім’я Іво зі слизькими рисами норки.

— Ну, я цього не робила, — повідомила я, а потім замислилася. — Принаймні не думаю, що робила. Я… гм… типу зомліла.

— Зомліла? — Іво був приголомшений.

Я неабияк зраділа, відчувши, як хтось поплескав мене по плечу, й побачивши, що Женя прийшла на порятунок.

— Ходімо? — запитала вона, ігноруючи решту.

Я пробурмотіла прощання й швиденько забралася звідти, помічаючи всі погляди, що супроводжували нас дорогою з зали.

— Як тобі сніданок? — поцікавилася Женя.

— Огидно.

Женя з відразою зітхнула.

— Оселедець і житній хліб?

Насправді я радше мала на увазі балачки, але просто кивнула.

Дівчина наморщила носа.

— Огидно!

Я підозріливо глипнула на неї.

— А ти що їла?

Женя озирнулася через плече, переконавшись, що ніхто нас не підслухає, і прошепотіла:

— В одного з кухарів донька мала жахливі прищі. Я попрацювала з ними, і тепер вона щоранку надсилає мені випічку, яку вони готують для Ґранд-Палацу. Божественна.

Я всміхнулася й похитала головою. Можливо, інші гришники ставилися до Жені зверхньо, та вона мала свою могутність і вплив.

— Але нікому про це не розповідай, — додала Краяльниця. — Дарклінґ — великий прихильник ідеї, що всі ми їмо звичайні селянські харчі. Бороніть нас Святі, аби ми забули, що справжні равканці.

Я стримала фиркання. Маленький Палац був казковою версією кріпацького життя й нагадував справжню Равку нітрохи не більше за блискітки й позолоту королівського двору. Схоже, гриші заповзялися в усьому наслідувати життя кріпаків аж до одягу, який ми носили під кефтами. Проте здавалося дещо дурнуватим їсти «справжні селянські харчі» з порцелянових тарелів під куполом, прикрашеним справжнім золотом. Та й хіба селяни не віддали б перевагу випічці, а не маринованій рибі?

— Жодним словом не прохоплюся, — пообіцяла я.

— Добре! Якщо гарно до мене ставитимешся, я, можливо, навіть поділюся, — відповіла Женя, підморгнувши мені. — А ось ці двері ведуть до бібліотеки й майстерень. — Дівчина показала на масивні подвійні двері перед нами. — Якщо захочеш повернутися до своєї кімнати, тобі туди, — додала вона, показуючи праворуч. — А до Ґранд-Палацу туди, — вона показала на подвійні двері ліворуч.

Женя зібралася повести мене до бібліотеки.

— А як щодо того шляху? — поцікавилася я, киваючи на зачинені подвійні двері за Дарклінґовим столом.

— Якщо ці двері відчинені, будь уважна. Вони ведуть до Дарк­лінґових кімнат для нарад і його частини маєтку.

Уважніше подивившись на важкі, прикрашені різьбленням двері, я помітила Дарклінґів символ, захований у хитросплетінні лоз і стрімких тварин. Відірвавши від них погляд, я поспіхом кинулася наздоганяти Женю, котра вже виходила з приміщення під куполом.

Назирці за нею я перетнула коридор до чергових велетенських подвійних дверей. Їх прикрасили схожим на палітурку старої книги різьбленням, а коли Женя розчахнула їх, мені перехопило подих.

Бібліотека була заввишки у два поверхи, і її стіни від підлоги до стелі вкривали книжкові полиці. Уздовж другого поверху вів балкон, а купол був зі скла, крізь яке кімнату заливало ранкове світло. Під стінами стояло кілька столиків та стільців для читання. У центрі кімнати прямісінько під блискучим скляним куполом стояв круглий стіл, вздовж якого тягнулася лавиця.

— Приходитимеш сюди вивчати історію й теорію, — повчала Женя, ведучи мене навколо стола до протилежної стіни. — Я з усім цим покінчила багато років тому. Нудьга. — Вона засміялася. — Стули рота. Ти скидаєшся на дурненьку.

Я швиденько стулила рота, але не припинила з благоговінням роззиратися. Герцогова бібліотека здавалася мені такою величною, та порівняно з цим місцем була просто халупою. На тлі краси Маленького Палацу все в Керамзіні здавалося пошарпаним і бляклим, однак від цієї думки мені чомусь робилося сумно. Я замислилася, що б тут побачили Малові очі. Мої кроки вповільнилися. Чи дозволяється гришам запрошувати гостей? Чи можна буде Малові навідати мене в Ос Альті? У нього були обов’язки щодо полку, та якби він зміг отримати відпустку… Ця думка сповнила мене захватом. Маленький Палац не був аж таким загрозливим, коли я уявляла, як ітиму його коридорами зі своїм найліпшим другом.

Ми вийшли з бібліотеки крізь інші подвійні двері й минули темний коридор. Женя повернула ліворуч, але я глипнула праворуч і побачила двох Корпуснійців, що вийшли з важких лакованих дверей із червоного дерева. Вони кинули на нас ворожі погляди, перш ніж зникнути в затінку.

— Ходімо, — прошепотіла Женя, хапаючи мене за руку й тягнучи в протилежний бік.

— Куди ведуть ті двері? — поцікавилася я.

— До анатомічних кімнат.

У мене мороз пішов поза шкірою. Корпуснійці. Цілителі… і Серцетлумачники. Всім їм потрібно десь тренуватися, та я ненавиділа думку, до чого ці тренування можуть призвести. Я пришвидшила крок, поспішаючи за Женею. Не хотілося б, аби хтось заскочив мене біля тих червоних дверей на самоті.

У кінці коридору ми зупинилися перед дверима зі світлого дерева, що були майстерно прикрашені різьбленими пташками й буйними квітами. Кожна квіточка мала в серединці жовтий діамант, а очі пташок, схоже, були з аметистів. Дверні клямки були викувані у вигляді двох досконалих рук. Женя взялася за одну з них і штовхнула двері. Майстерні Творців були розташовані так, аби отримувати якомога більше прозорого східного світла, а стіни майже повністю вкривали вікна. Яскраво освітлені кімнати нагадали мені Паперовий Намет, та замість атласів, стосів паперу й чорнильниць великі столи були загрома­джені сувоями тканин, шматками скла, тонкими листами золота й сталі

1 ... 30 31 32 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тінь та кістка, Лі Бардуго», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тінь та кістка, Лі Бардуго"